< Psalm 102 >

1 Gebet für einen Elenden, wenn er verzagt vor dem Herrn seine Klage ausschüttet. Herr! Höre mein Gebet, und laß mein Rufen zu Dir kommen!
Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. Господи, ви́слухай молитву мою, і блага́ння моє нехай ді́йде до Тебе!
2 Verbirg Dein Antlitz nicht vor mir! Neig her zu mir Dein Ohr an meinem Trübsalstage! Erhöre schnell mich, wenn ich rufe!
Не ховай від мене обличчя Свого́, в день недолі моєї — схили Своє ухо до ме́не, в день блага́ння озвися неба́вом до мене!
3 Denn meine Tage schwinden hin wie Rauch; dem Feuer gleich ist mein Gebein verbrannt.
Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої — немов ви́сохли в о́гнищі.
4 Mein Herz ist dürr, versengt wie Gras; mein täglich Brot vergesse ich zu essen.
Як трава та — поби́те та ви́сохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій.
5 Vor meinem lauten Seufzen klebt mein Gebein im Leib zusammen.
Від зо́йку стогна́ння мого прили́пли до тіла мого мої кості.
6 Dem Pelikan der Wüste gleiche ich, und Eulen in Ruinen bin ich gleich geworden.
Уподо́бився я пелика́нові пустині, я став, як той пу́гач руїн!
7 Beim Wachen bin ich wie ein Vöglein, das einsam auf dem Dache weilt.
Я безсонний, і став, немов пташка само́тня на да́сі.
8 Mich höhnen täglich meine Feinde, und die mich reizen, nehmen mich zum Fluchen.
Увесь день ображають мене вороги́ мої, ті, хто з мене кепку́є, заприсяглись проти мене!
9 Denn Asche esse ich wie Brot und mische meinen Trank mit Tränen
І по́піл я їм, немов хліб, а напо́ї свої із плаче́м перемі́шую, —
10 vor Deinem Zorne, Deinem Grimm, wenn Du mich aufhebst und zu Boden wirfst.
через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене́.
11 Dem langen Schatten gleichen meine Tage; wie Gras verdorre ich.
Мої дні — як похи́лена тінь, а я сохну, немов та трава!
12 Doch Du, Herr, thronest ewiglich; Dein Name dauert für und für.
А Ти, Господи, бу́деш повік пробува́ти, а пам'ять Твоя — з роду в рід.
13 Du solltest Dich erheben, Dich Sions wieder zu erbarmen. Ihm Gnade zu erweisen, ist es Zeit; denn die bestimmte Frist ist da.
Ти встанеш та змилуєшся над Сіо́ном, бо час учини́ти йому милосердя, бо прийшов речене́ць,
14 So gerne haben Deine Knechte seine Steine und hängen selbst an seinem Schutt in Liebe.
бо раби Твої покоха́ли й камі́ння його́, і порох його полюбили!
15 Die Heiden fürchten dann des Herrn Namen und alle Könige der Erde Deine Herrlichkeit. -
І будуть боятись наро́ди Господнього Йме́ння, а всі зе́мні царі — слави Твоєї.
16 Erbaut dem Herrn von neuem Sion und zeigt er sich in seinem Herrschertum,
Бо Господь побудує Сіона, поя́виться в славі Своїй.
17 und achtet auf der Nackten Flehen, verschmäht er nimmer ihr Gebet,
До молитви забутих зве́рнеться Він, і моли́тви їхньої не осоро́мить.
18 dann schreibe man dies für die Nachwelt auf, damit ein neugeschaffen Volk den Herrn lobpreise!
Запишеться це поколі́нню майбу́тньому, і наро́д, який ство́рений буде, хвали́тиме Господа,
19 Von seiner heiligen Höhe schaue er herab; der Herr vom Himmel auf die Erde blicke,
бо споглянув Він із високо́сти святої Своєї, Господь зо́рив на землю з небе́с,
20 um der Gefangenen Gestöhn zu hören, des Todes Kinder zu befreien!
щоб почути зідха́ння ув'я́зненого, щоб на смерть прироко́ваних ви́зволити,
21 Dann künden sie des Herren Ruhm in Sion und zu Jerusalem sein Lob,
щоб розповіда́ти про Йме́ння Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі — про славу Його,
22 wenn sich die Völker allzumal versammeln und Königreiche, um dem Herrn zu dienen. -
коли ра́зом зберу́ться наро́ди й держа́ви служи́ти Господе́ві.
23 Ermattet bin ich auf dem Weg; verkürzt sind meine Tage.
Мою силу в дорозі Він ви́снажив, дні мої скороти́в.
24 Drum flehe ich: "Mein Gott! Nimm mich nicht weg in meiner Tage Hälfte! Du, dessen Jahre Ewigkeiten währen."
Я кажу́: „Боже мій, — не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої ро́ки — на вічні віки.
25 Die Erde, die Du einst gegründet, der Himmel, Deiner Hände Werk,
Колись землю Ти був закла́в, а небо — то чин Твоїх рук, —
26 sie schwinden hin, Du aber bleibst. Sie all veralten wie ein Kleid; Du wechselst sie wie ein Gewand. Und wechseln sie,
позникають вони, а Ти бу́деш стояти. І всі вони, як оде́жа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання́, — і мину́ться вони.
27 so bleibst Du doch derselbe, und Deine Jahre enden nicht.
Ти ж — Той Самий, а роки Твої не закі́нчаться!
28 So mögen auch die Kinder Deiner Knechte bleiben, ihr Stamm, solang Du selber bist!
Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоя́тиме міцно перед обличчям Твоїм!“

< Psalm 102 >