Job 30
1 "Und jetzt verlachen solche mich, die jünger sind als ich, ja solche, deren Väter ich nicht beigesellen möchte meinen Herdenhunden!
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 Was sollte mir selbst ihrer Hände Kraft, denn Rüstigkeit geht ihnen doch verloren!
Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 Durch Mangel und durch harten Hunger sollen sie sich Nahrung aus der Wüste holen, dem Lande des Orkans und Sturmes.
Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 Sie sollten Melde pflücken am Gesträuche, und ihre Nahrung seien Ginsterwurzeln!
рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 Von Wasserstellen sollten sie vertrieben werden! Man schreie über sie wie Diebe,
Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 daß sie in schauerlichen Schluchten, in Erdlöchern und Felsenhöhlen siedeln,
так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
7 und daß sie im Gebüsche gröhlen und unter Nesseln sich zusammenkauern!
ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 Sie, eine Brut so schlecht und ehrlos, sie sollten tief im Staube liegen!
сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 Und jetzt bin ich ihr Spottgesang; ich diene ihnen zum Gerede.
А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 Ja, sie verabscheun mich und rücken fern von mir und scheun sich nicht, mir ins Gesicht zu speien.
Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 Er löste mir das Diadem und warf mich auf den Boden, daß sie den Zügel vor mir schießen lassen konnten.
бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 Zur Prüfung stehn die Gegner auf; sie lähmen mir die Füße und werfen gegen mich die Wege für ihr Unheil auf.
По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 Sie reißen meine Pfade auf, verhelfen mir zum Falle, und niemand hindert sie.
Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 Sie kommen wie ein breiter Dammbruch her; sie wälzen sich mit Ungestüm heran.
немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 Da kommen Schrecken über mich; dem Wind gleich jagt mein Glück davon; fort zieht mein Heil wie eine Wolke.
Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 Mein Leben ist in mir zerflossen, und jammervolle Tage halten mich gefesselt.
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 Des Nachts bohrt's mir in dem Gebein; auf meinen bloßgelegten Knochen kann ich nimmer liegen.
Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 Mit Allgewalt packt er mich an und schnürt mich in des Unterkleides Schlitze ein.
З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 Er wirft mich in den Schmutz; dem Staub, der Asche bin ich gleich. -
Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 Ich schreie auf zu Dir. Doch Du hörst nicht auf mich. Ich halte ein; da gibst Du auf mich acht.
Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 Du zeigst Dich grausam gegen mich und geißelst mich mit Deiner starken Hand.
Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 Du schickst den Wind, mich zu entführen; der Sturm fährt mit mir auf und ab.
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 Ich weiß ja wohl: Du willst zum Tod mich treiben, in das Versammlungshaus für alles Lebende.
Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 Auf Wunsch jedoch greift er nicht zu, schreit man in seinem Unglück drob um Hilfe. -
Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Beweinte ich nicht den Unseligen; war nicht mein Herz des Armen wegen sehr betrübt? -
Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 Weil ich auf Glück gehofft, doch Unheil kam; auf Licht geharrt, doch Dunkel kam,
Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 so ist im Aufruhr ohne Unterlaß mein Inneres. Des Leidens Tage überfielen mich.
Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 Tieftraurig wandle ich einher, wo keine Sonne scheint. Ich trete dem Vereine bei, wo ich nur heulen kann.
ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 Der Schakale Vereinsbruder bin ich und ein Gesell dem Vogel Strauß.
Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 Zu schwarz ward meine Haut, daß sie mir bliebe, und mein Gebein ist mir von Glut verbrannt.
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 So diente meine Harfe mir zum Trauerliede, zu bitterem Schluchzen die Schalmei."
І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
