< Hesekiel 24 >
1 Das Wort des Herrn erging an mich am zehnten Tag des zehnten Monds im Jahre neun.
А за дев'ятого року, десятого місяця, десятого дня місяця було мені слово Господнє таке:
2 "Merk, Menschensohn! Schreib diesen Tag genau dir auf, den heutigen Tag! Heut warf sich Babels König auf Jerusalem.
„Сину лю́дський, напиши собі ім'я́ цього дня, цього самого дня, бо вавилонський цар саме цього дня наступив на Єрусалим.
3 Trag nun dem Haus der Widerspenstigkeit ein Gleichnis vor und sprich zu ihnen: So spricht der Herr, der Herr: 'Setz einen Kessel auf! So setz ihn zu: Gieß Wasser ein!
І розкажи́ при́тчу на дім ворохо́бности, та й скажеш їм: Так говорить Господь Бог: Пристав ти котла́, пристав та й налий води в нього.
4 Wirf Stücke Fleisch hinein, die besten Stücke von dem Fettschwanz, von den Lenden und den Schultern, und fülle ihn mit auserles'nen Knochenstücken!
Повкладай його ку́сні до нього, усякий добрий кусо́к, стегно́ та лопа́тку, напо́вни кістка́ми добі́рними.
5 Vom schönsten Vieh der Herde nimm! Im Kessel seien auch die Knochen! Laß seine Stücke sieden, daß selbst die Knochen darin kochen!'"
Візьми добірні́ше з отари, розклади під ним дро́ва, звари його ку́сні, і щоб у ньому зварилися кості його.
6 Denn also spricht der Herr, der Herr: "Weh dieser Stadt der Blutschulden! Weh diesem Kessel, überdeckt mit Schmutz, aus dem der Schmutz nicht weichen will, der immer mehr an seinen Stücken Schmutz ansetzt! Man braucht ihn nicht mehr zu verlosen.
Тому так Господь Бог промовляє: Горе місту цьому душогу́бному, котло́ві, що іржа́ його в ньому, і що його іржа не схо́дить із нього! Кусок за куском повитягуй це з нього; на нього нехай не впаде́ жеребо́к!
7 Ihr Blut ist mitten noch in ihr. Sie ließ es ja auf nackte Felsen fließen und goß es auf die Erde nicht, um es mit Staub zu decken.
Кров бо його серед нього, — він на голу скелю її помістив, не вилив на землю її, щоб порохом вкрити її.
8 Um Zorn herbeizuführen, Rache zu erwecken, ließ ich ihr Blut auf nackte Felsen fließen, unbedeckt."
Щоб лютість підійняти, щоб помститися, Я дам його кров на голу скелю, щоб вона непокрита була́.
9 Deshalb spricht so der Herr, der Herr: "Weh dieser Stadt der Blutschulden! Nun leg ich selber einen großen Holzstoß aufeinander
Тому так Господь Бог промовляє: Горе місту цьому душогу́бному, — збільшу́ о́гнище й Я!
10 und schüre durch ein zugelegtes Holz das Feuer, daß sich das Fleisch zerkoche, die Brühe überkoche und selbst die Knochen noch verkohlen.
Підклади́ дров, розпали́ цей огонь, довари́ м'ясо, і вилий росі́л, а кості хай спа́лені бу́дуть.
11 Den leeren Kessel laß ich auf den Kohlen stehen, damit sein Boden von der Hitze glühe, was unrein ist an ihm, zerschmelze, und so sein Schmutz verschwinde.
І постав його порожнім на вугі́лля його, щоб він розігрівся, і щоб мідь його розпали́лась, і щоб розтопи́лась у ньому нечистість його, щоб іржа його зникла.
12 Die Glut erschöpft sich zwar; jedoch sein starker Schmutz weicht nicht aus ihm; sein Schmutz bleibt selbst im Feuer haften.
Увесь труд нада́рмо пішов, і не зійшла з нього його велика іржа́, — в огонь його з його ірже́ю!
13 Mit deinem Schmutz ist Störrigkeit gepaart. Ich will dich reinigen; du aber willst gar nicht gereinigt werden. Drum wirst du auch nicht rein von deinem Schmutz, bis Meinen Grimm ich abgekühlt.
У твоїй нечистоті є розпуста. За те, що Я чистив тебе, але́ чистим не став ти, ти з своєї нечистости вже не відчи́стишся, аж по́ки Я не заспоко́ю Свою лютість на тобі.
14 Ich selbst, der Herr, ich sag's, und es geschieht; ich führe aus und laß nicht nach. Ich bleibe schonungslos, erbarmungslos. Sie richten dich nach deinem Wandel, deinen Taten." Ein Spruch des Herrn, des Herrn.
Я, Господь, це казав, — і наді́йде воно! І зроблю́, не звільню́, і не змилуюся, — за твоїми доро́гами та за твоїми діла́ми засудять тебе, — це Господь Бог промовляє!“
15 Das Wort des Herrn erging an mich:
І було мені слово Господнє таке:
16 "Sieh, Menschensohn! Ich nehme deiner Augen Lust durch einen Schlag dir weg; du aber sollst nicht weheklagen und nicht weinen, und Tränen dürfen dir nicht kommen.
„Сину лю́дський, ось Я візьму́ від тебе несподі́ваним уда́ром утіху очей твоїх, а ти не голоси й не плач, і нехай не виступить сльоза́ твоя.
17 Im stillen seufze! Doch stell keine Totenklage an! Bind dir die Kopfbedeckung um! Zieh deinen Füßen Schuhe an! Verhüll den Bart dir nicht und iß kein Brot von andern!"
Стогни́ собі тихо, жало́би по померлих не роби, прикра́су голови своєї обвий на себе, а взуття́ своє взуй на ноги свої, і не закривай ву́сів, і не їж жало́бного хліба“.
18 Ich sprach alsdann zum Volk am Morgen; am Abend vorher aber war mein Weib gestorben; am selben Morgen aber tat ich schon, wie mir befohlen ward.
І говорив я до наро́ду рано, а ввечері поме́рла мені жінка... І зробив я рано, як наказано мені.
19 Da sprach das Volk zu mir: "Willst du uns nicht erklären, was das bedeuten soll, daß du dich so benimmst?"
І сказав мені той наро́д: Чи не розповіси́ нам, що́ це нам таке, що ти робиш?
20 Ich sprach zu ihnen: "Das Wort des Herrn ist so an mich ergangen:
І я їм сказав: Було мені слово Господнє таке:
21 Sprich so zum Hause Israel: 'So spricht der Herr, der Herr: "Mein Heiligtum entweihe ich, das Höchste eures Stolzes, und eure Augenlust und euer Kleinod. Und eure Söhne, eure Töchter stürzen hin, die ihr zurücklaßt, durch das Schwert zu Boden.
Скажи Ізраїлевому дому: Так говорить Господь Бог: Ось Я збезче́щу святиню Мою, опо́ру вашої сили, утіху ваших оче́й та любе вашій душі. А ваші сини та ваші до́чки, що ви покинули їх, попа́дають від меча.
22 Da tut ihr dann, wie ich getan. Ihr werdet nicht den Bart verhüllen und Brot von anderen nicht essen,
І ви зробите, як зробив я: ву́сів не закриєте, і хліба жало́бного не будете їсти.
23 auf eurem Kopfe eure Kopfbedeckung, an euren Füßen eure Schuhe anbehalten. Ihr klaget nicht und weinet nicht. Verschmachtend ob der Strafe eurer Missetaten, seufzt ihr nur leise einer zu dem andern.
А прикра́си ваші будуть на ваших голова́х, і взуття́ ваше — на ваших нога́х, не будете голосити, і не будете плакати, а бу́дете со́хнути через свої гріхи, і будете стогна́ти один до о́дного.
24 Zum Wahrzeichen dient euch Ezechiel. Ihr werdet alles tun, was er getan, wenn's kommt, und dann erkennen, daß der Herr, der Herr, ich bin."
І стане Єзекіїль вам за знака: усе, що робив він, бу́дете робити і ви. І коли те при́йде, то пізнаєте ви, що Я — Господь Бог.
25 Du aber, Menschensohn! Sieh, an dem Tag, da ich ihr Bollwerk ihnen raube, ihr herrlichstes Entzücken, ihr Kleinod, ihre Augenweide, die Söhne und die Töchter,
А ти, сину лю́дський, — того дня, коли візьму́ від них їхню силу, радість пишно́ти їхньої, утіху очей їхніх, пра́гнення їхньої душі, їхніх синів та дочо́к їхніх, —
26 an jenem Tage, wenn ein Flüchtling dich besucht, der Schreie hören läßt,
того дня при́йде до тебе врято́ваний, щоб сповісти́ти про це в твої ву́ха.
27 an jenem Tage soll dein Mund sich gegen diesen Flüchtling öffnen; du sollst dann sprechen, nicht verschweigen, daß du zum Wahrzeichen für sie gedient, damit sie so erkennen, daß der Herr ich bin.'"
Цього дня відкриються твої уста ра́зом з цим урятованим, і бу́деш говорити, і не бу́деш уже німи́й, і станеш для них зна́ком. І пізнають, що Я — Госпо́дь!“