Job 17
1 Mon esprit s’affaiblira, mes jours seront abrégés, et il ne me reste qu’un sépulcre.
Мій дух залама́всь, мої дні погаса́ють, — зоста́лись мені самі гроби!
2 Je n’ai pas péché, et mon œil vit au milieu des amertumes.
Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує.
3 Délivrez-moi, Seigneur, et placez-moi auprès de vous; après cela, que la main de qui que ce soit combatte contre moi.
Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам, — хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х?
4 Vous avez éloigné leur cœur de la science; c’est pourquoi ils ne seront pas exaltés.
Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх.
5 Il promet du butin à ses compagnons, et les yeux de ses enfants s’éteindront.
Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють,
6 Il m’a rendu comme le brocard du peuple, et je suis un exemple devant eux.
Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють.
7 Mon œil s’est obscurci par l’indignation, et mes membres ont été réduits comme à rien.
З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь...
8 Des justes seront dans la stupeur, et un innocent sera suscité contre un hypocrite.
Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного.
9 Mais un juste garde sa voie, et celui qui a les mains pures augmentera sa force.
І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі.
10 Ainsi, vous tous, convertissez-vous; venez, et je ne trouverai parmi vous aucun sage.
Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не зиахо́джу між вами розумного.
11 Mes jours sont passés, mes pensées se sont dissipées en tourmentant mon cœur.
Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —
12 Elles ont changé la nuit en jour, et encore, après les ténèbres, j’espère la lumière.
вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві!
13 Si j’attends avec patience, l’enfer sera ma maison, et c’est dans les ténèbres que j’ai préparé mon lit. (Sheol h7585)
Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же. (Sheol h7585)
14 J’ai dit à la pourriture: Tu es mon père; et aux vers: Ma mère et ma sœur.
До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“
15 Où est donc maintenant mon attente? Et ma patience, qui la considère?
Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?
