Isaïe 47

1 Descends, assieds-toi dans la poussière, vierge, fille de Babylone; assieds-toi sur la terre; il n’y a pas de trône pour la fille des Chaldéens, tu ne seras plus appelée délicate et tendre.

Зійди й сядь у по́рох, о діво, до́чко Вавилону! Сядь на землю, без трону, о до́чко халдеїв! Бо кли́кати більше не будуть на тебе: тенди́тна та ви́пещена!

2 Tourne la meule, fais moudre la farine: mets à nu ta honte, et découvre ton épaule, relève ta robe, passe des fleuves.

Візьми жо́рна — й муки́ намели́, намі́тку свою відхили́, закача́й но подо́лка та сте́гна відкрий, і бреди́ через рі́ки, —

3 Ton ignominie sera dévoilée, et on verra ton opprobre; je me vengerai, et pas d’homme ne me résistera.

і буде твій сором відкритий, і стид твій покажеться! Я по́мсту вчиню, і не бу́ду щади́ти люди́ни!

4 Notre rédempteur, son nom est le Seigneur des armées, le saint d’Israël.

Наш Відкупитель, Господь Савао́т Йому Йме́ння, Святий Ізраїлів.

5 Assieds-toi en silence, et entre dans les ténèbres, fille des Chaldéens, parce que tu ne seras plus appelée dominatrice des royaumes.

Сиди мо́вчки й ввійди́ до темно́ти, о до́чко халдеїв, бо кликати більше не будуть тебе: Пані царств!

6 J’ai été irrité contre mon peuple, j’ai traité comme une chose souillée mon héritage, je les ai mis en ta main, tu ne leur as pas accordé de miséricorde; sur le vieillard tu as appesanti ton joug outre mesure.

Розлю́тився Я на наро́д Свій, збезче́стив спа́дщину Своєю, та й віддав їх у руку твою. Ти не ви́явила милосердя до них: ти над ста́рцем учинила ярмо́ своє дуже тяжки́м,

7 Et tu as dit: À jamais je serai souveraine; tu n’as pas mis ces choses sur ton cœur, et tu ne t’es pas souvenue de ton dernier moment.

та й сказала: „Навіки я па́нею бу́ду!“І до серця собі не взяла́ тих рече́й, не поду́мала про свій кіне́ць.

8 Et maintenant, écoute ceci, voluptueuse, qui demeures en pleine assurance, qui dis en ton cœur: Moi je suis, et il n’y a hors moi personne plus; je ne resterai pas veuve, et j’ignorerai la stérilité.

А тепер це послухай, розпе́щена, що безпе́чно сидиш, що гово́риш у серці своїм: „Я, — і більше ніхто! Не буду сидіти вдовою, і не знатиму страти дітей!“

9 Ces deux maux te viendront soudain, en un jour, la stérilité, et la viduité; tous viendront sur toi, à cause de la multitude de tes maléfices, et à cause de la dureté violente de tes enchanteurs.

Та при́йдуть на тебе несподі́вано те й те в один день, страта дітей та вді́вство, вони в повній мірі на тебе спаду́ть при усій многоті́ твоїх ча́рів, при силі великій твоїх заклина́нь!

10 Et tu as eu confiance dans ta malice, et tu as dit: Il n’y a personne qui me voit. Ta sagesse, et ta science, c’est ce qui t’a séduite. Et tu as dit dans ton cœur: Moi je suis, et hors moi, il n’y en a pas d’autre.

Ти ж бо надію складала на зло́бу свою, говорила: „Ніхто не побачить мене!“Звела́ тебе мудрість твоя та знання́ твоє, і сказала ти в серці своїм: „Я, — і більше ніхто!“

11 Il viendra sur toi un malheur et tu ne sauras pas son origine; il fondra sur toi une calamité que tu ne pourras conjurer; il viendra sur toi soudainement une misère, que tu ne connaîtras pas.

І при́йде на тебе лихе, що відворожи́ти його ти не зможеш, і на тебе нещастя впаде́, що не зможеш його окупити, і при́йде на тебе рапто́вно спусто́шення, про яке ти не знаєш.

12 Parais avec tes enchanteurs, et avec la multitude de tes maléfices auxquels tu t’es appliquée dès ta jeunesse, pour voir si par hasard quelqu’un d’eux te sera utile, ou si tu pourras devenir plus forte.

Ставай же з своїми закля́ттями та з бе́зліччю ча́рів своїх, якими ти му́чилася від юна́цтва свого́, — може зможеш ти допомогти́, може ти настраха́єш!

13 Tu as défailli dans la multitude de tes conseils; qu’ils paraissent et qu’ils te sauvent, ceux qui observaient le ciel, qui contemplaient les astres, et supputaient les mois, afin de t’annoncer par ce moyen ce qui doit t’arriver.

Змучилась ти від великої кількости рад своїх, — хай же стануть і хай допомо́жуть тобі ті, хто небо розрі́зує, хто до зір придивля́ється, хто прові́щує кожного місяця, що має на те́бе прийти!

14 Voici qu’ils sont devenus comme de la paille, un feu les a brûlés; ils ne délivreront pas leur âme de la main de la flamme; ce ne sont pas des charbons ardents avec lesquels on se chauffe, ni un foyer auprès duquel on s’assied.

Ось стали вони, мов солома: огонь їх попа́лить, — не врятують своєї душі з руки по́лум'я, — це не жар, щоб погріти себе, ані по́лум'я, щоб сидіти біля нього.

15 Ainsi sont devenues toutes ces choses auxquelles tu t’étais appliquée; ceux qui ont trafiqué avec toi dès ta jeunesse ont erré, chacun dans sa voie; il n’en est pas qui te sauve.

Такими тобі стануть ті, що співпрацюва́ла ти з ними, ворожби́ти твої від юна́цтва твого́, — кожен буде блуди́ти на свій бік, немає нікого, хто б тебе врятував!