Exode 15
1 Alors Moïse et les enfants d’Israël chantèrent ce cantique au Seigneur, et dirent: Chantons le Seigneur, car il s’est glorieusement signalé; il a précipité dans la mer le cheval et celui qui le montait.
Тоді заспівав Мойсей та Ізраїлеві сини оцю пісню Господе́ві, та й проказали, говорячи: „Я буду співать Господе́ві, бо дійсно звели́чився Він, — коня й верхівця́ його кинув до моря!
2 Ma force et ma louange, c’est le Seigneur; car il est devenu mon salut. C’est mon Dieu, et je le glorifierai: le Dieu de mon père, et je l’exalterai.
Моя сила та пісня — Госпо́дь, і Він став на спасі́ння мені! Це мій Бог, — і просла́влю Його, Він Бог батька мого, — і звеличу Його!
3 Le Seigneur est comme un combattant, le Tout-puissant est son nom.
Госпо́дь — Муж війни, Єгова́ — Йому Йме́ння!
4 Il a lancé les chars de Pharaon et son armée dans la mer; et ses princes d’élite ont été submergés dans la mer Rouge.
Колесни́ці фараонові й військо його вкинув у море, а вибір його трійкови́х у Червоному морі зато́плений.
5 Les abîmes les ont couverts; ils sont descendus au profond du gouffre comme une pierre.
Безодні їх позакривали, зійшли до глиби́н, як той камінь!
6 Votre droite. Seigneur, s’est signalée dans sa force; votre droite. Seigneur, a frappé l’ennemi.
Права рука Твоя, Господи, всла́влена силою, прави́ця Твоя тро́щить ворога, Господи!
7 Et par la grandeur de votre gloire vous avez renversé vos adversaires; vous avez envoyé votre colère qui les a dévorés comme la paille.
А Своєю безмірною ве́личчю Ти розбиваєш Своїх заколо́тників, посилаєш палю́чий Свій гнів, — він їх поїдає, немов ту солому!
8 Et au souffle de votre fureur les eaux se sont amoncelées; l’onde qui coulait s’est arrêtée, et les abîmes se sont amoncelés au milieu de la mer.
А по́дувом ні́здер Твоїх вода ску́пчилась, вир спинився, немов та стіна, потоки загу́сли були в серці моря!
9 L’ennemi a dit: Je poursuivrai, je saisirai, je partagerai les dépouilles; mon âme sera remplie: je tirerai mon glaive; ma main les tuera.
Нахваля́вся був ворог: „Поженусь — дожену́! Попаю́ю здобичу, — душа моя спо́вниться ними! Меча свого ви́хоплю я, — і понищить рука моя їх!“
10 Votre vent a soufflé, et la mer les a couverts; ils se sont enfoncés comme le plomb dans des eaux impétueuses.
Та дмухну́в Ти був духом Своїм — і закрило їх море: вони потопи́лись в бурхливій воді, немов о́ливо!
11 Qui est semblable à vous parmi les forts, ô Seigneur? qui est semblable à vous, magnifique en sainteté, terrible et digne de louanges, faisant des prodiges?
Хто подібний Тобі серед бо́гів, о Господи? Хто подібний Тобі, Препросла́влений святістю? Ти в славі грізни́й, Чудотворче!
12 Vous avez étendu votre main, et la terre les a dévorés.
Простягнув Ти правицю Свою — і земля їх погли́нула!
13 Dans votre miséricorde vous avez été un guide pour le peuple que vous avez racheté, et vous l’avez porté dans votre force jusqu’à votre demeure sainte.
Милосердям Своїм вів наро́д, якого Ти визволив, Своєю Ти силою ввів у мешка́ння Своєї святині!
14 Les peuples sont montés et ont été irrités; les douleurs ont saisi les habitants de la Palestine.
Почули наро́ди — і тремтіли, обгорнула тривога мешка́нців землі филисти́мської!
15 Alors les princes de l’idumée ont été violemment troublés; la peur a saisi les forts de Moab; tous les habitants de Chanaan ont été glacés d’effroi.
Старши́ни едо́мські тоді побенте́жились, моа́вських вельмож обгорнуло тремті́ння, розпливлися усі ханаа́нці!
16 Que l’épouvante et l’effroi fondent sur eux à cause de l’étendue de votre bras; qu’ils deviennent immobiles comme une pierre, jusqu’à ce que soit passé votre peuple, ô Seigneur, jusqu’à ce que soit passé ce peuple que vous vous êtes acquis.
Напали на них страх та жах, через ве́лич раме́на Твойо́го замовкли, як камінь, аж поки пере́йде наро́д Твій, о Господи, аж поки перейде народ, що його Ти набув!
17 Vous les introduirez et vous les planterez sur la montagne de votre héritage, dans votre demeure inébranlable que vous avez faite, Seigneur; c’est votre sanctuaire qu’ont affermi vos mains.
Ти їх уведеш, і їх посадиш на го́ру спа́дку Твого, на місці, яке вчинив, Господи, жи́тлом Своїм, до Святині Господньої, що поставили руки Твої,
18 Le Seigneur régnera dans l’éternité, et au-delà.
і Господь зацарює навіки віків!“
19 Car Pharaon est entré à cheval dans la mer avec ses chars et ses cavaliers, et le Seigneur à ramené sur eux les eaux de la mer; mais les enfants d’Israël ont marché à sec au milieu de la mer.
Бо коли ввійшов був до моря кінь фараона з колесни́цею його та з його комо́нниками, то Господь повернув на них води мо́рські, а Ізраїлеві сини пішли суходолом у сере́дині моря.
20 Marie, prophétesse, sœur d’Aaron, prit donc un tambour en sa main, et toutes les femmes sortirent après elle avec des tambours et en chœur.
І взяла́ бубна пророчиця Марія́м, сестра Ааронова, а за нею повихо́дили всі жінки́ з бубнами та з танцями.
21 Elle chantait avant elles, disant: Chantons le Seigneur; car il s’est glorieusement signalé: il a précipité dans la mer le cheval et celui qui le montait.
І відповіла їм Марія́м: Співайте для Господа, бо дійсно звели́чився Він, — коня й верхівця його кинув до моря!“
22 Or Moïse fit sortir Israël de la mer Rouge, et ils allèrent au désert de Sur; et ils marchèrent trois jours dans la solitude, et ils ne trouvaient pas d’eau.
І повів Мойсей Ізраїля від Червоного моря, і вийшли вони до пустині Шур. І йшли вони три дні в пустині, — і не знахо́дили води.
23 Et ils vinrent à Mara; mais ils ne pouvaient pas boire des eaux de Mara, parce qu’elles étaient amères; c’est pourquoi il lui donna un nom conforme au lieu, l’appelant Mara, c’est-à-dire, amertume.
І прийшли вони до Мари, і не могли пити води з Мари́, бо гірка́ вона. Тому названо ймення їй: Мара́.
24 Et le peuple murmura contre Moïse, disant: Que boirons-nous?
І став наро́д ре́мствувати на Мойсея, говорячи: „Що́ ми бу́демо пити?“
25 Mais Moïse cria au Seigneur qui lui montra un bois: lorsqu’il l’eut jeté dans les eaux, elles devinrent douces: là le Seigneur lui donna des préceptes et des ordonnances, et là il le tenta,
І він кли́кав до Господа! І показав йому Господь дерево, і він кинув його до води, — і стала вода та солодка! Там Він дав йому постанову та право, і там його ви́пробував.
26 Disant: Si tu écoutes la voix du Seigneur ton Dieu, et si tu fais ce qui est droit devant lui, et que tu obéisses à ses commandements, et que tu gardes tous ses préceptes, je n’amènerai sur toi aucune de ces maladies que j’ai introduites en Egypte; car c’est moi le Seigneur qui te guéris.
І сказав Він: „Коли дійсно будеш ти слухати голосу Господа, Бога твого, і будеш робити слушне в очах Його, і будеш слухатися за́повідей Його, і будеш виконувати всі постанови Його, то всю хворобу, що Я поклав був на Єгипет, не покладу на тебе, бо Я — Господь, Лікар твій!“
27 Ensuite les enfants d’Israël vinrent à Elim, où il y avait douze sources d’eaux et soixante-dix palmiers; et ils campèrent auprès des eaux.
І прийшли вони до Єліму, а там дванадцять во́дних джере́л та сімдесят пальм. І вони ота́борилися там над водою.
