Psaumes 39
1 Au maître chantre des Jéduthunites. Cantique de David. J'avais dit: « Je veillerai sur mes voies, pour ne point pécher par la langue; j'aurai soin de mettre un frein à ma bouche, tant que les impies seront en ma présence. »
Для дириґента хору. Єдуту́на. Псалом Давидів. Я сказав: „Пильнувати я буду доро́ги свої, щоб своїм язико́м не грішити, накладу я вузде́чку на уста свої, поки передо мною безбожний.
2 Je fus muet, silencieux, évitant même de parler du bonheur. Mais ma douleur s'irritait,
Занімів я в мовча́нні, замовк про добро, а мій біль був подра́жнений.
3 mon cœur s'enflammait dans mon sein, où mes pensées allumèrent un feu, et ma langue parla.
Розпалилося серце моє у моє́му нутрі, палає огонь від мого розду́мування. Я став говорити своїм язико́м:
4 Éternel, montre-moi le terme de ma vie, et quelle est la durée de mes jours! O! que je sache combien je suis fragile!
„Повідоми́ мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, — нехай знаю, коли я помру́!“
5 Voici, tu as donné à mes jours l'espace d'une palme, et ma durée est comme un néant devant toi; oui, tout homme a la consistance d'un souffle. (Pause)
Ось відмі́ряв долонею Ти мої дні, а мій вік — як ніщо́ проти Тебе, і тільки марно́та сама — кожна люди́на жива! (Се́ла)
6 Oui, comme une ombre le mortel se promène; oui, il s'agite avec bruit pour ce qui passe; il amasse, et il ne sait qui recueillera.
У темно́ті лиш ходить люди́на, клопо́четься тільки про ма́рне: грома́дить вона, — та не знає, хто зво́зити буде оте!
7 Et maintenant, que puis-je attendre, Seigneur? Mon espoir est en toi.
А тепер на що́ маю наді́ятись, Господи? Надія моя — на Тебе вона!
8 Sauve-moi de tous mes péchés, ne m'expose pas aux outrages de l'impie!
Від усіх моїх про́гріхів ви́зволи мене, не чини мене по́сміхом для нерозумного!
9 Mais je me tais, je n'ouvre pas la bouche, car c'est toi qui agis.
Занімі́в я та уст своїх не відкриваю, бо Ти те вчинив, —
10 Eloigne de moi tes plaies! Je péris sous ta main irritée.
забери Ти від мене Свій до́торк, від порази Твоєї руки я кінчаюсь.
11 Quand par des peines tu châties l'homme d'une faute, semblable à la teigne, tu détruis son bien le plus cher. Oui, tout mortel est un souffle. (Pause)
Ти караєш люди́ну докорами за беззако́ння, Ти знищив, як міль, прива́бність її, — кожна люди́на — направду марно́та! (Се́ла)
12 Ecoute ma prière, Éternel, et prête l'oreille à mes cris! Ne sois point sourd à mes larmes, car je suis un étranger chez toi, un hôte, comme tous mes pères!
Вислухай, Господи, молитву мою, і почуй блага́ння моє, не будь мовчазни́й до моєї сльози́, бо прихо́дько я в Тебе, мандрівни́к, як батьки́ мої всі!
13 Ne tiens plus tes yeux attachés sur moi, afin que je retrouve la sérénité, avant que je m'en aille, et que je ne sois plus!
Відверни гнів від мене — і я підкріплю́ся, перше ніж відійду́, — і не буде мене!
