Job 7
1 L'homme n'a-t-il pas sur la terre un service de soldat, et ses jours ne sont-ils pas comme ceux d'un mercenaire?
Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
2 Comme un esclave, il soupire après l'ombre, et, comme un mercenaire, il attend son salaire.
Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
3 Ainsi j'ai reçu en partage des mois de déception, et l'on m'a assigné des nuits de fatigue.
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
4 Si je suis couché, je dis: Quand me lèverai-je? Quand finira la nuit? Et je suis rassasié d'inquiétudes jusqu'au point du jour.
Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
5 Ma chair est couverte de vermine et d'écailles terreuses; ma peau se crevasse et coule.
Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
6 Mes jours ont passé plus légers que la navette du tisserand, et ils se consument sans espoir.
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
7 Considère que ma vie est un souffle, et que mon œil ne reverra plus le bonheur.
Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
8 L'œil qui me voit, ne m'apercevra plus; tes yeux me chercheront, et je ne serai plus.
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
9 La nuée se dissipe et s'en va, ainsi celui qui descend aux enfers n'en remontera pas. (Sheol h7585)
Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, (Sheol h7585)
10 Il ne reviendra plus dans sa maison, et son lieu ne le reconnaîtra plus.
не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
11 C'est pourquoi, je ne retiendrai point ma bouche, je parlerai dans la détresse de mon esprit, je me plaindrai dans l'amertume de mon âme.
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
12 Suis-je une mer? Suis-je un monstre marin, pour que tu poses autour de moi une garde?
Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
13 Quand je dis: Mon lit me consolera; ma couche me soulagera de ma peine;
Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
14 Alors, tu me terrifies par des songes, et tu m'épouvantes par des visions.
то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
15 Ainsi j'aime mieux étouffer, j'aime mieux mourir que conserver mes os.
І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
16 Je suis ennuyé de la vie. Je ne vivrai pas toujours. Retire-toi de moi, car mes jours sont un souffle.
Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
17 Qu'est-ce que l'homme pour que tu en fasses un si grand cas, pour que tu prennes garde à lui?
Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
18 Pour que tu l'inspectes tous les matins, pour que tu le scrutes à chaque instant?
Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
19 Quand finiras-tu de me regarder? Ne me lâcheras-tu pas, pour que j'avale ma salive?
Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
20 Si j'ai péché, que t'ai-je fait, à toi, ô surveillant des hommes! Pourquoi m'as-tu mis en butte à tes coups, et suis-je à charge à moi-même?
Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
21 Et pourquoi ne pardonnes-tu pas mon péché, et ne fais-tu pas disparaître mon iniquité? Car je vais maintenant me coucher dans la poussière; tu me chercheras, et je ne serai plus.
І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
