Job 14
1 L'homme né de femme a la vie courte, et est rassasié de trouble.
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 Comme une fleur, il éclot, et on le coupe; il fuit comme une ombre, et ne subsiste point.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 Et c'est sur cet être que tu ouvres les yeux, et c'est moi que tu conduis en justice avec toi!
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 Qui peut tirer la pureté de la souillure? Personne.
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 Si ses jours sont déterminés, si le nombre de ses mois est fixé par-devers toi, si tu lui as prescrit des limites qu'il ne passera pas,
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 Détourne tes regards de lui, et qu'il ait quelque repos, jusqu'à ce qu'il goûte, comme un mercenaire, la fin de sa journée.
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 Car il y a de l'espérance pour l'arbre, si on l'a coupé; il reverdit encore, et il ne cesse pas d'avoir des rejetons;
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 Si sa racine vieillit dans la terre, et si dans la poussière son tronc est mort,
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 Dès qu'il sent l'eau, il pousse de nouveau, et il produit des branches comme un jeune plant.
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 Mais quand l'homme meurt, il reste gisant; quand l'homme a expiré, où est-il?
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 Les eaux de la mer s'écoulent, le fleuve tarit et se dessèche,
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 Ainsi l'homme se couche, et il ne se relève point. Tant qu'il y aura des cieux, ils ne se réveilleront point, et on ne les fera pas sortir de leur sommeil.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 Oh! si tu me cachais dans le Sépulcre, si tu me mettais à couvert, jusqu'à ce que ta colère fût passée! Si tu me donnais un terme, après lequel tu te souviendrais de moi (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 (Si l'homme meurt, revivra-t-il? ), tout le temps de ma consigne, j'attendrais, jusqu'à ce que vînt mon remplacement!
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 Tu appellerais, et je répondrais; tu désirerais de revoir l'ouvrage de tes mains.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 Mais, maintenant, tu comptes mes pas, et tu observes tous mes péchés.
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 Ma transgression est scellée dans le sac, et tu as ajouté à mon iniquité.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 Mais la montagne s'éboule; le rocher est transporté hors de sa place;
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 Les eaux minent les pierres; les inondations entraînent la poussière de la terre: ainsi fais-tu périr l'espérance du mortel.
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 Tu ne cesses de l'assaillir, et il s'en va; tu changes son aspect, et tu le renvoies.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 Que ses fils soient honorés, il n'en saura rien; qu'ils soient méprisés, il ne le verra pas.
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 C'est sur lui seul que sa chair s'afflige, et sur lui que son âme gémit.
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
