Psaumes 69
1 Au chef des chantres. Sur les lis. De David. Sauve-moi, ô Dieu! Car les eaux menacent ma vie.
Для дириґента хору. На спів „Лелії“. Давидів. Спаси мене, Боже, бо во́ди вже аж до душі підійшли́!
2 J’enfonce dans la boue, sans pouvoir me tenir; Je suis tombé dans un gouffre, et les eaux m’inondent.
Я загруз у глибокім багні́, і нема на чім стати, ввійшов я до водних глиби́н, — і мене залила́ течія́!
3 Je m’épuise à crier, mon gosier se dessèche, Mes yeux se consument, tandis que je regarde vers mon Dieu.
Я змучився в крику своїм, ви́сохло го́рло моє, очі мої затума́нились від вигляда́ння надії від Бога мого!
4 Ils sont plus nombreux que les cheveux de ma tête, Ceux qui me haïssent sans cause; Ils sont puissants, ceux qui veulent me perdre, Qui sont à tort mes ennemis. Ce que je n’ai pas dérobé, il faut que je le restitue.
Тих, хто мене без причини нена́видить, стало більш, як воло́сся на моїй голові, набра́лися сили мої вороги, що безви́нно мене переслідують, — чого не грабував, те вертаю!
5 O Dieu! Tu connais ma folie, Et mes fautes ne te sont point cachées.
Боже, Ти знаєш глупо́ту мою, а гріхі́ мої перед Тобою не схо́вані!
6 Que ceux qui espèrent en toi ne soient pas confus à cause de moi, Seigneur, Éternel des armées! Que ceux qui te cherchent ne soient pas dans la honte à cause de moi, Dieu d’Israël!
Неха́й через мене не ма́тимуть сти́ду оті́, хто на Тебе наді́ється, Господи, Господи Саваоте; нехай через мене не матимуть со́рому ті, хто шукає Тебе, Боже Ізраїлів, —
7 Car c’est pour toi que je porte l’opprobre, Que la honte couvre mon visage;
бо я ради Тебе знева́гу ношу́, га́ньба покрила обличчя моє!
8 Je suis devenu un étranger pour mes frères, Un inconnu pour les fils de ma mère.
Для братів своїх став я відчу́жений, і чужи́й для синів своєї матері,
9 Car le zèle de ta maison me dévore, Et les outrages de ceux qui t’insultent tombent sur moi.
бо ре́вність до дому Твойо́го з'їдає мене, і знева́ги Твоїх зневажа́льників спада́ють на мене,
10 Je verse des larmes et je jeûne, Et c’est ce qui m’attire l’opprobre;
і по́стом я ви́плакав душу свою, а це сталось мені на знева́гу.
11 Je prends un sac pour vêtement, Et je suis l’objet de leurs sarcasmes.
За одежу надів я вере́ту, — і за при́казку став я для них:
12 Ceux qui sont assis à la porte parlent de moi, Et les buveurs de liqueurs fortes me mettent en chansons.
про мене бала́кають ті, хто в брамі сидить, і пісні тих, хто п'янке́ попива́є.
13 Mais je t’adresse ma prière, ô Éternel! Que ce soit le temps favorable, ô Dieu, par ta grande bonté! Réponds-moi, en m’assurant ton secours!
А я — молитва моя до Тебе, Господи, в часі Твоєї зичли́вости; в многоті́ милосердя Твойо́го подай мені відповідь про певність спасі́ння Твого,
14 Retire-moi de la boue, et que je n’enfonce plus! Que je sois délivré de mes ennemis et du gouffre!
визволь з болота мене, щоб я не втопи́вся, щоб я урято́ваний був від своїх ненави́сників та від глибо́кости вод!
15 Que les flots ne m’inondent plus, Que l’abîme ne m’engloutisse pas, Et que la fosse ne se ferme pas sur moi!
Хай мене не заллє́ водяна́ течія́, і хай глибі́нь мене не проковтне́, і нехай своїх уст не замкне́ надо мною безо́дня!
16 Exauce-moi, Éternel! Car ta bonté est immense. Dans tes grandes compassions, tourne vers moi les regards,
Обізви́ся до мене, о Господи, в міру доброї ласки Своєї, в міру вели́кости Свого милосердя зверни́ся до мене,
17 Et ne cache pas ta face à ton serviteur! Puisque je suis dans la détresse, hâte-toi de m’exaucer!
і обличчя Свого не ховай від Свого раба, бо ті́сно мені, — озви́ся ж неба́ром до мене,
18 Approche-toi de mon âme, délivre-la! Sauve-moi, à cause de mes ennemis!
наблизи́сь до моєї душі, порятуй же її, ради моїх ворогів відкупи́ Ти мене!
19 Tu connais mon opprobre, ma honte, mon ignominie; Tous mes adversaires sont devant toi.
Ти знаєш нару́гу мою, і мій сором та га́ньбу мою, — перед Тобою всі мої вороги!
20 L’opprobre me brise le cœur, et je suis malade; J’attends de la pitié, mais en vain, Des consolateurs, et je n’en trouve aucun.
Моє серце злама́ла нару́га, і невиго́йний мій сором: я чекав співчуття́ — та немає його, і потіши́телів — та не знайшов!
21 Ils mettent du fiel dans ma nourriture, Et, pour apaiser ma soif, ils m’abreuvent de vinaigre.
І жо́вчі покла́ли у мій хліб поті́шення, а в спра́зі моїй оцтом мене напува́ли.
22 Que leur table soit pour eux un piège, Et un filet au sein de leur sécurité!
Бодай па́сткою стала їм їхня трапе́за, а їхні у́чти — тене́тами,
23 Que leurs yeux s’obscurcissent et ne voient plus, Et fais continuellement chanceler leurs reins!
бодай їхні очі поте́мніли, щоб їм не бачити, а їхні клу́би хай за́вжди хитаються!
24 Répands sur eux ta colère, Et que ton ardente fureur les atteigne!
Вилий на них Свою ре́вність, а по́лум'я гніву Твого нехай їх доганяє!
25 Que leur demeure soit dévastée, Qu’il n’y ait plus d’habitants dans leurs tentes!
Нехай їхнє село́ опусто́шене буде, хай ме́шканця в їхніх наме́тах не буде!
26 Car ils persécutent celui que tu frappes, Ils racontent les souffrances de ceux que tu blesses.
Бо кого Ти був збив, — вони ще́ переслідують, і побі́льшують му́ки ране́ним Тобою.
27 Ajoute des iniquités à leurs iniquités, Et qu’ils n’aient point part à ta miséricorde!
Додай же гріха на їхній гріх, щоб вони не ввійшли в справедливість Твою,
28 Qu’ils soient effacés du livre de vie, Et qu’ils ne soient point inscrits avec les justes!
нехай скре́слені будуть із книги життя, і хай не будуть запи́сані з праведними!
29 Moi, je suis malheureux et souffrant: O Dieu, que ton secours me relève!
А я бідний та хворий, але, Боже, — спасі́ння Твоє мене чинить могу́тнім,
30 Je célébrerai le nom de Dieu par des cantiques, Je l’exalterai par des louanges.
і я піснею буду хвалити Ім'я́ Боже, співом вдя́чним Його велича́тиму!
31 Cela est agréable à l’Éternel, plus qu’un taureau Avec des cornes et des sabots.
І буде для Господа краща вона від вола́, від бика, що ро́ги він має, що копи́та роздво́єні має.
32 Les malheureux le voient et se réjouissent; Vous qui cherchez Dieu, que votre cœur vive!
Побачать слухня́ні, — і бу́дуть раді́ти, хто ж Бога шукає — нехай оживе́ ваше серце,
33 Car l’Éternel écoute les pauvres, Et il ne méprise point ses captifs.
бо до вбогих Госпо́дь прислуха́ється, і в'язня́ми Своїми не гордує Він!
34 Que les cieux et la terre le célèbrent, Les mers et tout ce qui s’y meut!
Нехай хвалять Його небеса́ та земля, море й усе, що́ в них ру́хається,
35 Car Dieu sauvera Sion, et bâtira les villes de Juda; On s’y établira, et l’on en prendra possession;
бо спасе́ Бог Сіо́на, і збудує для Юди міста́, — і заме́шкають там, і вспадку́ють його́,
36 La postérité de ses serviteurs en fera son héritage, Et ceux qui aiment son nom y auront leur demeure.
і наща́дки рабів Його пося́дуть його, й ті, хто любить Ім'я́ Його, жи́тимуть в нім!
