Psaumes 104
1 Mon âme, bénis l’Éternel! Éternel, mon Dieu, tu es infiniment grand! Tu es revêtu d’éclat et de magnificence!
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
2 Il s’enveloppe de lumière comme d’un manteau; Il étend les cieux comme un pavillon.
Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
3 Il forme avec les eaux le faîte de sa demeure; Il prend les nuées pour son char, Il s’avance sur les ailes du vent.
Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
4 Il fait des vents ses messagers, Des flammes de feu ses serviteurs.
Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
5 Il a établi la terre sur ses fondements, Elle ne sera jamais ébranlée.
Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
6 Tu l’avais couverte de l’abîme comme d’un vêtement, Les eaux s’arrêtaient sur les montagnes;
безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
7 Elles ont fui devant ta menace, Elles se sont précipitées à la voix de ton tonnerre.
від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
8 Des montagnes se sont élevées, des vallées se sont abaissées, Au lieu que tu leur avais fixé.
виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
9 Tu as posé une limite que les eaux ne doivent point franchir, Afin qu’elles ne reviennent plus couvrir la terre.
Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
10 Il conduit les sources dans des torrents Qui coulent entre les montagnes.
Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
11 Elles abreuvent tous les animaux des champs; Les ânes sauvages y étanchent leur soif.
напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
12 Les oiseaux du ciel habitent sur leurs bords, Et font résonner leur voix parmi les rameaux.
Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
13 De sa haute demeure, il arrose les montagnes; La terre est rassasiée du fruit de tes œuvres.
Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
14 Il fait germer l’herbe pour le bétail, Et les plantes pour les besoins de l’homme, Afin que la terre produise de la nourriture,
Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
15 Le vin qui réjouit le cœur de l’homme, Et fait plus que l’huile resplendir son visage, Et le pain qui soutient le cœur de l’homme.
і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
16 Les arbres de l’Éternel se rassasient, Les cèdres du Liban, qu’il a plantés.
Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
17 C’est là que les oiseaux font leurs nids; La cigogne a sa demeure dans les cyprès,
що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
18 Les montagnes élevées sont pour les boucs sauvages, Les rochers servent de retraite aux damans.
Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
19 Il a fait la lune pour marquer les temps; Le soleil sait quand il doit se coucher.
і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
20 Tu amènes les ténèbres, et il est nuit: Alors tous les animaux des forêts sont en mouvement;
Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
21 Les lionceaux rugissent après la proie, Et demandent à Dieu leur nourriture.
рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
22 Le soleil se lève: ils se retirent, Et se couchent dans leurs tanières.
Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
23 L’homme sort pour se rendre à son ouvrage, Et à son travail, jusqu’au soir.
Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
24 Que tes œuvres sont en grand nombre, ô Éternel! Tu les as toutes faites avec sagesse. La terre est remplie de tes biens.
Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
25 Voici la grande et vaste mer: Là se meuvent sans nombre Des animaux petits et grands;
Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
26 Là se promènent les navires, Et ce léviathan que tu as formé pour se jouer dans les flots.
Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
27 Tous ces animaux espèrent en toi, Pour que tu leur donnes la nourriture en son temps.
Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
28 Tu la leur donnes, et ils la recueillent; Tu ouvres ta main, et ils se rassasient de biens.
Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
29 Tu caches ta face: ils sont tremblants; Tu leur retires le souffle: ils expirent, Et retournent dans leur poussière.
Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
30 Tu envoies ton souffle: ils sont créés, Et tu renouvelles la face de la terre.
Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
31 Que la gloire de l’Éternel subsiste à jamais! Que l’Éternel se réjouisse de ses œuvres!
Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
32 Il regarde la terre, et elle tremble; Il touche les montagnes, et elles sont fumantes.
Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
33 Je chanterai l’Éternel tant que je vivrai, Je célébrerai mon Dieu tant que j’existerai.
Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
34 Que mes paroles lui soient agréables! Je veux me réjouir en l’Éternel.
Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
35 Que les pécheurs disparaissent de la terre, Et que les méchants ne soient plus! Mon âme, bénis l’Éternel! Louez l’Éternel!
Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
