Job 4
1 Éliphaz de Théman prit la parole et dit:
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 Si nous osons ouvrir la bouche, en seras-tu peiné? Mais qui pourrait garder le silence?
„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Voici, tu as souvent enseigné les autres, Tu as fortifié les mains languissantes,
Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 Tes paroles ont relevé ceux qui chancelaient, Tu as affermi les genoux qui pliaient.
того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 Et maintenant qu’il s’agit de toi, tu faiblis! Maintenant que tu es atteint, tu te troubles!
А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 Ta crainte de Dieu n’est-elle pas ton soutien? Ton espérance, n’est-ce pas ton intégrité?
Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 Cherche dans ton souvenir: quel est l’innocent qui a péri? Quels sont les justes qui ont été exterminés?
Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 Pour moi, je l’ai vu, ceux qui labourent l’iniquité Et qui sèment l’injustice en moissonnent les fruits;
Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 Ils périssent par le souffle de Dieu, Ils sont consumés par le vent de sa colère,
вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 Le rugissement des lions prend fin, Les dents des lionceaux sont brisées;
Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 Le lion périt faute de proie, Et les petits de la lionne se dispersent.
Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 Une parole est arrivée furtivement jusqu’à moi, Et mon oreille en a recueilli les sons légers.
І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 Au moment où les visions de la nuit agitent la pensée, Quand les hommes sont livrés à un profond sommeil,
У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 Je fus saisi de frayeur et d’épouvante, Et tous mes os tremblèrent.
спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 Un esprit passa près de moi… Tous mes cheveux se hérissèrent…
і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 Une figure d’un aspect inconnu était devant mes yeux, Et j’entendis une voix qui murmurait doucement:
Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 L’homme serait-il juste devant Dieu? Serait-il pur devant celui qui l’a fait?
„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 Si Dieu n’a pas confiance en ses serviteurs, S’il trouve de la folie chez ses anges,
Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 Combien plus chez ceux qui habitent des maisons d’argile, Qui tirent leur origine de la poussière, Et qui peuvent être écrasés comme un vermisseau!
Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
20 Du matin au soir ils sont brisés, Ils périssent pour toujours, et nul n’y prend garde;
Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Le fil de leur vie est coupé, Ils meurent, et ils n’ont pas acquis la sagesse.
Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
