Job 3
1 Après cela, Job ouvrit la bouche et maudit le jour de sa naissance.
По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
2 Il prit la parole et dit:
І Йов заговорив та й сказав:
3 Périsse le jour où je suis né, Et la nuit qui dit: Un enfant mâle est conçu!
„Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
4 Ce jour! Qu’il se change en ténèbres, Que Dieu n’en ait point souci dans le ciel, Et que la lumière ne rayonne plus sur lui!
Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
5 Que l’obscurité et l’ombre de la mort s’en emparent, Que des nuées établissent leur demeure au-dessus de lui, Et que de noirs phénomènes l’épouvantent!
Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
6 Cette nuit! Que les ténèbres en fassent leur proie, Qu’elle disparaisse de l’année, Qu’elle ne soit plus comptée parmi les mois!
Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
7 Que cette nuit devienne stérile, Que l’allégresse en soit bannie!
Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
8 Qu’elle soit maudite par ceux qui maudissent les jours, Par ceux qui savent exciter le léviathan!
Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
9 Que les étoiles de son crépuscule s’obscurcissent, Qu’elle attende en vain la lumière, Et qu’elle ne voie point les paupières de l’aurore!
Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
10 Car elle n’a pas fermé le sein qui me conçut, Ni dérobé la souffrance à mes regards.
бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
11 Pourquoi ne suis-je pas mort dans le ventre de ma mère? Pourquoi n’ai-je pas expiré au sortir de ses entrailles?
Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
12 Pourquoi ai-je trouvé des genoux pour me recevoir, Et des mamelles pour m’allaiter?
Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
13 Je serais couché maintenant, je serais tranquille, Je dormirais, je reposerais,
Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
14 Avec les rois et les grands de la terre, Qui se bâtirent des mausolées,
з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
15 Avec les princes qui avaient de l’or, Et qui remplirent d’argent leurs demeures.
або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
16 Ou je n’existerais pas, je serais comme un avorton caché, Comme des enfants qui n’ont pas vu la lumière.
Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
17 Là ne s’agitent plus les méchants, Et là se reposent ceux qui sont fatigués et sans force;
Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
18 Les captifs sont tous en paix, Ils n’entendent pas la voix de l’oppresseur;
разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
19 Le petit et le grand sont là, Et l’esclave n’est plus soumis à son maître.
Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
20 Pourquoi donne-t-il la lumière à celui qui souffre, Et la vie à ceux qui ont l’amertume dans l’âme,
І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
21 Qui espèrent en vain la mort, Et qui la convoitent plus qu’un trésor,
що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
22 Qui seraient transportés de joie Et saisis d’allégresse, s’ils trouvaient le tombeau?
тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
23 A l’homme qui ne sait où aller, Et que Dieu cerne de toutes parts?
мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
24 Mes soupirs sont ma nourriture, Et mes cris se répandent comme l’eau.
Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
25 Ce que je crains, c’est ce qui m’arrive; Ce que je redoute, c’est ce qui m’atteint.
бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
26 Je n’ai ni tranquillité, ni paix, ni repos, Et le trouble s’est emparé de moi.
Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
