Job 23
1 Job prit la parole et dit:
А Йов відповів та й сказав:
2 Maintenant encore ma plainte est une révolte, Mais la souffrance étouffe mes soupirs.
„Моя мова й сьогодні гірка́, — тяжче стражда́ння моє за стогна́ння мої.
3 Oh! Si je savais où le trouver, Si je pouvais arriver jusqu’à son trône,
О, якби то я знав, де Його я знайду́, то прийшов би до місця Його пробува́ння!
4 Je plaiderais ma cause devant lui, Je remplirais ma bouche d’arguments,
Я б перед обличчям Його свою справу поклав, а уста свої я напо́внив би до́водами, —
5 Je connaîtrais ce qu’il peut avoir à répondre, Je verrais ce qu’il peut avoir à me dire.
розізнав би слова́, що́ мені відповість, і я зрозумів би, що́ скаже мені.
6 Emploierait-il toute sa force à me combattre? Ne daignerait-il pas au moins m’écouter?
Чи зо мною на прю Він з великою силою стане? О ні, — тільки б увагу звернув Він на мене!
7 Ce serait un homme droit qui plaiderait avec lui, Et je serais pour toujours absous par mon juge.
Справедливий судився б там з Ним, я ж наза́вжди б звільни́всь від свойого Судді.
8 Mais, si je vais à l’orient, il n’y est pas; Si je vais à l’occident, je ne le trouve pas;
Та піду́ я на схід — і немає Його, а на за́хід удамся — Його не побачу,
9 Est-il occupé au nord, je ne puis le voir; Se cache-t-il au midi, je ne puis le découvrir.
на півно́чі шукаю Його — й не вхоплю́, збо́чу на пі́вдень — і не добача́ю.
10 Il sait néanmoins quelle voie j’ai suivie; Et, s’il m’éprouvait, je sortirais pur comme l’or.
А Він знає дорогу, яка при мені, — хай би ви́пробував Він мене, — мов те золото, вийду!
11 Mon pied s’est attaché à ses pas; J’ai gardé sa voie, et je ne m’en suis point détourné.
Трималась нога моя коло стопи́ Його, доро́ги Його я держа́вся й не збо́чив.
12 Je n’ai pas abandonné les commandements de ses lèvres; J’ai fait plier ma volonté aux paroles de sa bouche.
Я не відступався від за́повідей Його губ, над уста́ву свою я ховав слова уст Його.
13 Mais sa résolution est arrêtée; qui s’y opposera? Ce que son âme désire, il l’exécute.
Але Він при одно́му, — й хто заве́рне Його? Як чого зажадає душа Його, — те Він учинить:
14 Il accomplira donc ses desseins à mon égard, Et il en concevra bien d’autres encore.
бо Він ви́конає, що́ про мене призна́чив, і в Нього багато такого, як це!
15 Voilà pourquoi sa présence m’épouvante; Quand j’y pense, j’ai peur de lui.
Тому перед обличчям Його я тремчу́, розважаю — й жахаюсь Його.
16 Dieu a brisé mon courage, Le Tout-Puissant m’a rempli d’effroi.
А Бог пом'якши́в моє серце, і Всемогутній мене настраши́в,
17 Car ce ne sont pas les ténèbres qui m’anéantissent, Ce n’est pas l’obscurité dont je suis couvert.
бо не знищений я від темно́ти, ані від обличчя свого, що темність закрила його!
