Job 19
1 Job prit la parole et dit:
А Йов відповів та й сказав:
2 Jusques à quand affligerez-vous mon âme, Et m’écraserez-vous de vos discours?
„Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
3 Voilà dix fois que vous m’outragez; N’avez-vous pas honte de m’étourdir ainsi?
Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
4 Si réellement j’ai péché, Seul j’en suis responsable.
Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
5 Pensez-vous me traiter avec hauteur? Pensez-vous démontrer que je suis coupable?
Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
6 Sachez alors que c’est Dieu qui me poursuit, Et qui m’enveloppe de son filet.
Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
7 Voici, je crie à la violence, et nul ne répond; J’implore justice, et point de justice!
Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
8 Il m’a fermé toute issue, et je ne puis passer; Il a répandu des ténèbres sur mes sentiers.
Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
9 Il m’a dépouillé de ma gloire, Il a enlevé la couronne de ma tête.
Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
10 Il m’a brisé de toutes parts, et je m’en vais; Il a arraché mon espérance comme un arbre.
Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
11 Il s’est enflammé de colère contre moi, Il m’a traité comme l’un de ses ennemis.
І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
12 Ses troupes se sont de concert mises en marche, Elles se sont frayées leur chemin jusqu’à moi, Elles ont campé autour de ma tente.
полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
13 Il a éloigné de moi mes frères, Et mes amis se sont détournés de moi;
Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
14 Je suis abandonné de mes proches, Je suis oublié de mes intimes.
мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
15 Je suis un étranger pour mes serviteurs et mes servantes, Je ne suis plus à leurs yeux qu’un inconnu.
Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
16 J’appelle mon serviteur, et il ne répond pas; Je le supplie de ma bouche, et c’est en vain.
Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
17 Mon humeur est à charge à ma femme, Et ma plainte aux fils de mes entrailles.
Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
18 Je suis méprisé même par des enfants; Si je me lève, je reçois leurs insultes.
Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
19 Ceux que j’avais pour confidents m’ont en horreur, Ceux que j’aimais se sont tournés contre moi.
Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
20 Mes os sont attachés à ma peau et à ma chair; Il ne me reste que la peau des dents.
До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
21 Ayez pitié, ayez pitié de moi, vous, mes amis! Car la main de Dieu m’a frappé.
Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
22 Pourquoi me poursuivre comme Dieu me poursuit? Pourquoi vous montrer insatiables de ma chair?
Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
23 Oh! Je voudrais que mes paroles fussent écrites, Qu’elles fussent écrites dans un livre;
О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
24 Je voudrais qu’avec un burin de fer et avec du plomb Elles fussent pour toujours gravées dans le roc…
коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
25 Mais je sais que mon rédempteur est vivant, Et qu’il se lèvera le dernier sur la terre.
Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
26 Quand ma peau sera détruite, il se lèvera; Quand je n’aurai plus de chair, je verrai Dieu.
цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
27 Je le verrai, et il me sera favorable; Mes yeux le verront, et non ceux d’un autre; Mon âme languit d’attente au-dedans de moi.
сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
28 Vous direz alors: Pourquoi le poursuivions-nous? Car la justice de ma cause sera reconnue.
Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
29 Craignez pour vous le glaive: Les châtiments par le glaive sont terribles! Et sachez qu’il y a un jugement.
то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
