Psaumes 108
1 Cantique et psaume de David. Mon cœur est prêt, ô Dieu, mon cœur est prêt; je vais chanter des psaumes en ma gloire.
Пісня. Псалом Давидів. Моє серце зміцни́лося, Боже, — я буду співати та сла́вити ра́зом з своєю хвало́ю!
2 Réveillez-vous, ma harpe et ma cithare; je me lèverai dès l'aurore.
Збудися ж ти, а́рфо та ци́тро, — я буду будити досві́тню зорю́!
3 Seigneur, je te rendrai gloire parmi les peuples; je te chanterai des psaumes parmi les Gentils.
Я буду Тебе вихваля́ти, о Господи, серед наро́дів, і буду співати Тобі між племе́нами,
4 Car ta miséricorde est plus grande que les cieux; et ta vérité va jusqu'aux nues.
бо більше від неба Твоє милосердя, а правда Твоя — аж до хмар!
5 Dieu, sois exalté au-dessus des cieux; que ta gloire soit répandue sur toute la terre!
Піднеси́ся ж, о Боже, над небо, а слава Твоя — над усією землею!
6 Afin que tes bien-aimés soient délivrés, sauve-moi par ta droite, et exauce-moi.
Щоб любі Твої були ви́зволені, Своєю прави́цею допоможи́ й обізви́ся до нас!
7 Dieu a parlé dans son sanctuaire; je me réjouirai, et je partagerai Sichem, et je mesurerai le val des Tabernacles.
У святині Своїй Бог промовив: „Нехай Я звеселю́ся, — розділю́ Я Сихе́м, і долину Сукко́тську помі́ряю.
8 A moi est Galaad, à moi Manassé; Ephraïm est l'appui de ma tête; Juda est mon roi,
Належить Мені Ґілеа́д, і Мені Манасі́я, а Єфре́м — охорона Моєї голови, Юда — бе́рло Моє.
9 Et Moab le vase de mon espérance. Je poserai ma sandale sur l'Idumée, les étrangers me sont soumis.
Моа́в — то мідни́ця Мого миття́, на Едо́м узуття́м Своїм кину, над Филисте́єю буду погу́кувати!“
10 Qui me ramènera dans la ville forte? Qui me guidera jusqu'à la terre d'Édom?
Хто мене запрова́дить до міста тверди́нного, хто до Едо́му мене приведе́?
11 N'est-ce pas toi, ô Dieu, qui nous avais repoussés; ô Dieu, toi qui ne sortais plus à la tête de nos armées?
Хіба ж Ти покинув нас, Боже, і серед нашого ві́йська не ви́йдеш вже, Боже?
12 Donne-nous ton secours pour nous tirer de la tribulation; car il est vain, le salut qui vient de l'homme.
Подай же нам поміч на ворога, лю́дська бо поміч — марно́та!
13 En Dieu nous mettons notre force, et lui-même réduira à néant nos ennemis.
Ми мужність пока́жемо в Бозі, — і Він пото́пче проти́вників наших!
