Job 17
1 Je péris emporté par une tempête; j'aspire à la tombe et je n'y puis arriver.
Мій дух залама́всь, мої дні погаса́ють, — зоста́лись мені самі гроби!
2 Je péris dans mon affliction; et vous, Seigneur, qu'avez-vous fait?
Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує.
3 Des étrangers m'ont enlevé mes richesses: Quel est cet homme? qu'il soit enchaîné par ma main.
Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам, — хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х?
4 Vous avez rendu leur cœur inaccessible à la raison; gardez-vous de les glorifier.
Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх.
5 Cet homme n'a rien à dire à ses amis que des méchancetés; et ses yeux ont fondu en larmes à cause de ses fils.
Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють,
6 O mon Dieu, vous avez fait de moi la fable des nations; je suis devenu pour elles un objet de risée.
Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють.
7 La colère alors a séché mes pleurs, et j'ai été vivement assiégé de toutes parts.
З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь...
8 Les gens sincères à cause de moi sont saisis de surprise, ils s'écrient: Puisse le juste s'élever au-dessus du méchant!
Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного.
9 Que le fidèle persévère dans sa voie, que l'homme dont les mains sont pures prenne courage.
І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі.
10 Et vous tous approchez, écoutez-moi, je ne trouve point la vérité en vous.
Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не зиахо́джу між вами розумного.
11 J'ai passé mes jours à murmurer, et toutes les parties de mon cœur ont été déchirées.
Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —
12 J'ai confondu la nuit avec le jour; la lumière avec l'obscurité.
вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві!
13 Tout ce que j'ai à attendre, c'est la terre pour demeure; ma couche est déjà étendue dans les ténèbres. (Sheol h7585)
Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же. (Sheol h7585)
14 J'ai surnommé la mort mon père; ma mère et ma sœur, c'est la pourriture.
До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“
15 Où est donc mon espoir? quels sont les biens que je verrai?
Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?
