Job 4
1 Eliphaz de Têmân prit la parole et dit:
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 Si l’on essaie de te répliquer, tu en seras peut-être contrarié; mais qui peut contenir ses paroles?
„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Certes, tu as fait la leçon à bien des gens; des bras qui tombaient de lassitude, tu les fortifiais.
Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 Tes paroles relevaient celui qui trébuchait, les genoux qui chancelaient, tu les raffermissais.
того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 Et maintenant que le malheur te visite, tu te décourages; il met la main sur toi, et tu es consterné!
А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 Ta piété n’est-elle pas pour te donner confiance? L’Intégrité de ta conduite n’est-elle pas ton espoir?
Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 Songes-y donc: est-il un innocent qui ait succombé? Où est-il arrivé que des justes aient péri?
Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 Pour moi, j’ai observé ce fait: ceux qui cultivent l’iniquité et sèment le mal les récoltent.
Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 Un souffle de Dieu les fait périr, le vent de sa colère les anéantit.
вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 Que le lion rugisse, que le fauve pousse des hurlements: les dents du lionceau sont brisées.
Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 La bête féroce périt, faute de proie, et les petits de la lionne sont dispersés.
Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 Quant à moi, il m’est venu une révélation furtive: mon oreille en saisit un léger murmure.
І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 Ce fut dans le flot de pensées qu’apportent les visions nocturnes, alors qu’un lourd sommeil pèse sur les hommes.
У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 Je me sentis envahi par la terreur et le frisson; tous mes os en frémirent de peur.
спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 Un souffle effleura ma face, et les poils se hérissèrent sur ma chair.
і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 Une figure, dont les traits m’étaient inconnus, se tint là sous mes yeux, et j’entendis 'le faible son d’une voix:
Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 "L’Homme me fut-il dit peut-il être juste devant Dieu? Le mortel peut-il être pur au gré de son Créateur?
„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 Mais il ne se fie même pas à ses serviteurs; jusque dans ses anges il constate des défaillances!
Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 Que sera-ce des hommes, habitants de maisons d’argile, qui ont leurs fondements dans la poussière, et qu’on foule aux pieds comme un ver?
Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
20 Du matin au soir, ils se trouvent écrasés; sans qu’on y fasse attention, ils périssent à jamais.
Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Ah! Le fil qui les soutenait est rompu: ils meurent, sans avoir acquis la sagesse!
Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
