Psaumes 104
1 Mon âme, bénis l’Éternel! Éternel, mon Dieu, tu es merveilleusement grand, tu es revêtu de majesté et de magnificence!
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
2 Il s’enveloppe de lumière comme d’un manteau; il étend les cieux comme une tenture.
Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
3 Il joint les poutres de ses chambres hautes dans les eaux; il fait des nuées son char; il se promène sur les ailes du vent.
Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
4 Il fait ses anges des esprits, et ses serviteurs des flammes de feu.
Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
5 Il a fondé la terre sur ses bases; elle ne sera point ébranlée, à toujours et à perpétuité.
Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
6 Tu l’avais couverte de l’abîme comme d’un vêtement, les eaux se tenaient au-dessus des montagnes:
безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
7 À ta menace, elles s’enfuirent; à la voix de ton tonnerre, elles se hâtèrent de fuir: –
від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
8 Les montagnes s’élevèrent, les vallées s’abaissèrent, au lieu même que tu leur avais établi; –
виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
9 Tu leur as mis une limite qu’elles ne dépasseront point; elles ne reviendront pas couvrir la terre.
Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
10 Il a envoyé les sources dans les vallées: elles coulent entre les montagnes;
Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
11 Elles abreuvent toutes les bêtes des champs; les ânes sauvages y étanchent leur soif.
напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
12 Les oiseaux des cieux demeurent auprès d’elles; ils font résonner leur voix d’entre les branches.
Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
13 De ses chambres hautes, il abreuve les montagnes; la terre est rassasiée du fruit de tes œuvres.
Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
14 Il fait germer l’herbe pour le bétail, et les plantes pour le service de l’homme, faisant sortir le pain de la terre,
Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
15 Et le vin qui réjouit le cœur de l’homme, faisant reluire son visage avec l’huile; et avec le pain il soutient le cœur de l’homme.
і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
16 Les arbres de l’Éternel sont rassasiés, les cèdres du Liban, qu’il a plantés,
Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
17 Où les oiseaux font leurs nids. Les pins sont la demeure de la cigogne.
що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
18 Les hautes montagnes sont pour les bouquetins; les rochers sont le refuge des damans.
Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
19 Il a fait la lune pour les saisons; le soleil connaît son coucher.
і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
20 Tu amènes les ténèbres, et la nuit arrive: alors toutes les bêtes de la forêt sont en mouvement;
Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
21 Les lionceaux rugissent après la proie, et pour demander à Dieu leur nourriture…
рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
22 Le soleil se lève: ils se retirent, et se couchent dans leurs tanières.
Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
23 [Alors] l’homme sort à son ouvrage et à son travail, jusqu’au soir.
Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
24 Que tes œuvres sont nombreuses, ô Éternel! tu les as toutes faites avec sagesse. La terre est pleine de tes richesses.
Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
25 Cette mer, grande et vaste en tous sens! Là se meuvent sans nombre des animaux, les petits avec les grands;
Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
26 Là se promènent les navires, [là] ce léviathan que tu as formé pour s’y ébattre.
Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
27 Tous s’attendent à toi, afin que tu leur donnes leur nourriture en son temps.
Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
28 Tu leur donnes, ils recueillent; tu ouvres ta main, ils sont rassasiés de biens.
Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
29 Tu caches ta face, ils sont troublés; tu retires leur souffle, ils expirent et retournent à leur poussière.
Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
30 Tu envoies ton esprit: ils sont créés, et tu renouvelles la face de la terre.
Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
31 La gloire de l’Éternel sera à toujours; l’Éternel se réjouira en ses œuvres.
Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
32 Il regarde vers la terre, et elle tremble; il touche les montagnes, et elles fument.
Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
33 Je chanterai à l’Éternel durant ma vie, je chanterai des cantiques à mon Dieu tant que j’existerai.
Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
34 Que ma méditation lui soit agréable; moi, je me réjouirai en l’Éternel.
Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
35 Les pécheurs prendront fin de dessus la terre, et les méchants ne seront plus. Mon âme, bénis l’Éternel! Louez Jah!
Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
