Lamentations 5
1 Souviens-toi, ô Éternel! de ce qui nous est arrivé. Regarde, et vois notre opprobre.
Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
2 Notre héritage est dévolu à des étrangers, nos maisons, à des forains.
наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
3 Nous sommes des orphelins, sans père; nos mères sont comme des veuves.
Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
4 Nous buvons notre eau à prix d’argent; notre bois nous vient par achat.
Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
5 Ceux qui nous poursuivent sont sur notre cou; nous nous fatiguons, pas de repos pour nous!
У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
6 Nous avons tendu la main vers l’Égypte, vers l’Assyrie, pour être rassasiés de pain.
До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
7 Nos pères ont péché, ils ne sont plus, et nous portons la peine de leurs iniquités.
Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
8 Des serviteurs dominent sur nous; personne ne nous délivre de leur main.
Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
9 Nous recueillons notre pain au [péril de] notre vie, à cause de l’épée du désert.
Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
10 Notre peau brûle comme un four, à cause de l’ardeur de la faim.
Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
11 Ils ont humilié les femmes dans Sion, les vierges dans les villes de Juda.
Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
12 Des princes ont été pendus par leur main; la personne des vieillards n’a pas été honorée.
Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
13 Les jeunes gens ont porté les meules, et les jeunes garçons ont trébuché sous le bois.
Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
14 Les vieillards ne sont plus assis dans la porte, les jeunes gens n’[y] chantent plus.
Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
15 Notre cœur a cessé de se réjouir; notre danse est changée en deuil.
втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
16 La couronne de notre tête est tombée. Malheur à nous, car nous avons péché.
Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
17 À cause de cela notre cœur est abattu; à cause de ces choses nos yeux sont obscurcis,
тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
18 À cause de la montagne de Sion qui est désolée: les renards s’y promènent.
через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
19 Toi, ô Éternel! tu demeures à toujours, ton trône est de génération en génération.
Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
20 Pourquoi nous oublies-tu à jamais, nous abandonnes-tu pour de longs jours?
Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
21 Fais-nous revenir à toi, ô Éternel! et nous reviendrons; renouvelle nos jours comme [ils étaient] autrefois!
Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
22 Ou bien, nous aurais-tu entièrement rejetés? Serais-tu extrêmement courroucé contre nous?
Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
