Job 4
1 Et Éliphaz, le Thémanite, répondit et dit:
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 Si nous essayons de t’adresser une parole, en seras-tu irrité? Mais qui pourrait se retenir de parler?
„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Voici, tu en as enseigné beaucoup, et tu as fortifié les mains languissantes;
Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 Tes paroles ont tenu droit celui qui chancelait, et tu as affermi les genoux qui ployaient;
того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 Mais maintenant [le malheur] est venu sur toi, et tu es irrité; il t’atteint, et tu es troublé.
А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 Ta crainte [de Dieu] n’est-elle pas ta confiance, et l’intégrité de tes voies, ton espérance?
Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 Souviens-toi, je te prie, qui a péri étant innocent? et où les hommes droits ont-ils été détruits?
Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 Selon ce que j’ai vu, ceux qui labourent l’iniquité et qui sèment la misère, la moissonnent.
Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 Ils périssent par le souffle de Dieu, et sont consumés par le souffle de ses narines.
вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 Le rugissement du lion et la voix du [lion] rugissant [sont étouffés], et les dents des jeunes lions sont brisées;
Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 Le lion fort périt faute de proie, et les petits de la lionne sont dispersés.
Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 Une parole vint à moi secrètement, et mon oreille en saisit la susurration,
І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 Au milieu des pensées que font naître les visions de la nuit, quand un sommeil profond tombe sur les hommes;
У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 La frayeur vint sur moi, et le frisson, et elle fit trembler la multitude de mes os;
спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 Et un esprit passa devant moi: les cheveux de ma chair se dressèrent.
і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 Il se tint là; je ne reconnus pas son apparence: une forme était devant mes yeux. J’entendis un léger murmure et une voix:
Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 Un mortel sera-t-il plus juste que Dieu, l’homme sera-t-il plus pur que celui qui l’a fait?
„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 Voici, il ne se fie pas à ses serviteurs, et ses anges il les charge de folie;
Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 Combien plus à ceux qui habitent dans des maisons d’argile dont le fondement est dans la poussière, qui sont écrasés comme la teigne!
Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
20 Du matin au soir, ils sont frappés; ils périssent pour toujours sans qu’on y fasse attention.
Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Leurs cordes ne leur sont-elles pas arrachées? Ils meurent, et sans sagesse.
Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
