Job 39
1 Sais-tu le temps où mettent bas les bouquetins des rochers? As-tu observé les douleurs des biches?
Хіба́ ти пізнав час наро́дження ске́льних кози́ць? Хіба ти пильнував час мук по́роду ла́ні?
2 As-tu compté les mois qu’elles accomplissent, et connais-tu le temps où elles mettent bas?
Чи на місяці лічиш, що спо́внитись мусять, і ві́даєш час їх наро́дження,
3 Elles se courbent, elles enfantent leur portée, elles se délivrent de leurs douleurs.
коли прикляка́ють вони, випускають дітей своїх, і звільняються від болів по́роду?
4 Leurs petits deviennent forts, ils grandissent dans les champs, ils s’en vont et ne reviennent pas à elles.
Набираються сил їхні діти, на полі зростають, відхо́дять і більше до них не вертаються.
5 Qui a lâché l’âne sauvage? qui a délié les liens de l’onagre,
Хто пусти́в осла дикого вільним, і хто розв'язав ослу дикому пу́та,
6 Auquel j’ai donné le désert pour maison, et la terre salée pour demeure?
якому призначив Я степ його домом, а місцем його пробува́ння — соло́ну пустиню?
7 Il se rit du tumulte de la ville, il n’entend pas le cri du conducteur.
Він сміється із га́ласу міста, не чує він крику пого́нича.
8 Il parcourt les montagnes pour trouver sa pâture, et il est en quête de tout ce qui est vert.
Що знахо́дить по го́рах, то паша його, і шукає він усього зеленого.
9 Le buffle voudra-t-il être à ton service? Passera-t-il la nuit auprès de ta crèche?
Чи захоче служити тобі однорі́г? Чи при я́слах твоїх ночуватиме він?
10 Attacheras-tu le buffle par sa corde dans le sillon? Hersera-t-il les vallées après toi?
Чи ти одноро́га прив'я́жеш до його борозни́ поворо́ззям? Чи буде він боронува́ти за тобою долини?
11 Auras-tu confiance en lui, parce que sa force est grande, et lui abandonneras-tu ton labeur?
Чи повіриш йому через те, що має він силу велику, — і свою працю на нього попу́стиш?
12 Te fieras-tu à lui pour rentrer ce que tu as semé, et rassemblera-t-il [le blé] dans ton aire?
Чи повіриш йому, що він ве́рне насіння твоє, і збере тобі тік?
13 L’aile de l’autruche bat joyeusement: ce sont les plumes et le plumage de la cigogne;
Крило стру́севе радісно б'ється, чи ж крило це й пір'ї́на леле́ки?
14 Toutefois elle abandonne ses œufs à la terre et les chauffe sur la poussière,
Бо я́йця свої він на землю кладе́ та в поросі їх вигріва́є,
15 Et elle oublie que le pied peut les écraser et la bête des champs les fouler;
і забува́, що нога може їх розчави́ти, а звір польови́й може їх розтопта́ти.
16 Elle est dure avec ses petits comme s’ils n’étaient pas à elle; son labeur est vain, sans qu’elle s’en émeuve.
Він жорстокий відно́сно дітей своїх, ніби вони не його, а що праця його може бути надаре́мна, того не боїться,
17 Car Dieu l’a privée de sagesse, et ne lui a pas départi l’intelligence.
бо Бог учинив, щоб забув він про мудрість, і не наділив його розумом.
18 Quand elle s’enlève, elle se moque du cheval et de celui qui le monte.
А за ча́су надхо́ду стрільців ударяє він кри́льми повітря, — і сміється з коня та з його верхівця́!
19 Est-ce toi qui as donné au cheval sa force? Est-ce toi qui as revêtu son cou d’une crinière flottante?
Чи ти силу коне́ві даси, чи шию його ти зодя́гнеш у гриву?
20 Est-ce toi qui le fais bondir comme la sauterelle? Son ronflement magnifique est terrible.
Чи ти зробиш, що буде скакати він, мов сарана́? Величне іржа́ння його страшеле́зне!
21 Il creuse [le sol] dans la plaine et se réjouit de sa force; il sort à la rencontre des armes;
Б'є ногою в долині та ті́шиться силою, іде він насупроти зброї,
22 Il se rit de la frayeur et ne s’épouvante pas, et il ne se tourne pas devant l’épée.
— сміється з страху́ й не жахається, і не верта́ється з-перед меча,
23 Sur lui retentit le carquois, brillent la lance et le javelot.
хоч дзво́нить над ним сагайда́к, ві́стря списо́ве та ра́тище!
24 Frémissant et agité, il dévore le sol, et ne peut se contenir quand sonne la trompette.
Він із шале́ністю та лютістю землю ковтає, і не вірить, що чути гук рогу.
25 Au bruit de la trompette, il dit: Ha! ha! et de loin il flaire la bataille, le tonnerre des chefs et le tumulte.
При кожному розі кричить він: „І-га!“і винюхує зда́лека бій, грім гетьма́нів та крик.
26 Est-ce par ton intelligence que l’épervier prend son essor et qu’il étend ses ailes vers le midi?
Чи я́струб літає твоєю премудрістю, на пі́вдень простягує кри́ла свої?
27 Est-ce à ta parole que l’aigle s’élève et qu’il bâtit haut son aire?
Чи з твойо́го нака́зу орел підіймається, і мо́стить кубло́ своє на висоті?
28 Il demeure dans les rochers et y fait son habitation, sur la dent du rocher et sur les hautes cimes.
На скелі заме́шкує він та ночує, на ске́льнім вершку́ та тверди́ні, —
29 De là il épie sa nourriture, ses yeux regardent dans le lointain.
ізвідти визо́рює ї́жу, дале́ко вдивляються очі його,
30 Ses petits sucent le sang, et là où sont les tués, là il est.
а його пташеня́та п'ють кров. Де ж забиті, там він“.
