Job 30
1 Et maintenant, ceux qui sont plus jeunes que moi se moquent de moi, ceux dont j’aurais dédaigné de mettre les pères avec les chiens de mon troupeau.
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 Même à quoi m’aurait servi la force de leurs mains? La vigueur a péri pour eux.
Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 Desséchés par la disette et la faim, ils s’enfuient dans les lieux arides, dès longtemps désolés et déserts;
Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 Ils cueillent le pourpier de mer parmi les broussailles, et, pour leur pain, la racine des genêts.
рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 Ils sont chassés du milieu [des hommes], (on crie après eux comme après un voleur, )
Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 Pour demeurer dans des gorges affreuses, dans les trous de la terre et des rochers;
так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
7 Ils hurlent parmi les broussailles, ils se rassemblent sous les ronces:
ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 Fils d’insensés, et fils de gens sans nom, ils sont chassés du pays.
сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 Et maintenant, je suis leur chanson et je suis le sujet de leur entretien.
А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 Ils m’ont en horreur, ils se tiennent loin de moi, et n’épargnent pas à ma face les crachats;
Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 Car Il a délié ma corde et m’a affligé: ils ont jeté loin [tout] frein devant moi.
бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 Cette jeune engeance se lève à ma droite; ils poussent mes pieds et préparent contre moi leur chemin pernicieux;
По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 Ils détruisent mon sentier, ils contribuent à ma calamité, sans que personne leur vienne en aide;
Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 Ils viennent comme par une large brèche, ils se précipitent au milieu du fracas.
немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 Des terreurs m’assaillent, elles poursuivent ma gloire comme le vent, et mon état de sûreté est passé comme une nuée.
Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 Et maintenant, mon âme se répand en moi: les jours d’affliction m’ont saisi.
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 La nuit perce mes os [et les détache] de dessus moi, et ceux qui me rongent ne dorment pas;
Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 Par leur grande force ils deviennent mon vêtement; ils me serrent comme le collet de ma tunique.
З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 Il m’a jeté dans la boue, et je suis devenu comme la poussière et la cendre.
Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 Je crie à toi, et tu ne me réponds pas; je me tiens là, et tu me regardes!
Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 Tu t’es changé pour moi en [ennemi] cruel; tu me poursuis avec la force de ta main.
Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 Tu m’enlèves sur le vent, tu fais qu’il m’emporte, et tu dissous ma substance.
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 Car je sais que tu m’amènes à la mort, la maison de rassemblement de tous les vivants.
Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 Toutefois, dans sa ruine, n’étend-il pas la main, et, dans sa calamité, ne jette-t-il pas un cri [de détresse]?
Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 N’ai-je pas pleuré sur celui pour qui les temps étaient durs, et mon âme n’a-t-elle pas été attristée pour le pauvre?
Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 Car j’attendais le bien, et le mal est arrivé; je comptais sur la lumière, et l’obscurité est venue.
Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 Mes entrailles bouillonnent et ne cessent pas; les jours d’affliction sont venus sur moi.
Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 Je marche tout noirci, mais non par le soleil; je me lève dans l’assemblée, je crie;
ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 Je suis devenu le frère des chacals et le compagnon des autruches.
Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 Ma peau devient noire [et se détache] de dessus moi, et mes os sont brûlés par la sécheresse;
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 Et ma harpe est changée en deuil, et mon chalumeau est devenu la voix des pleureurs.
І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
