Job 19
1 Et Job répondit et dit:
А Йов відповів та й сказав:
2 Jusques à quand affligerez-vous mon âme, et m’accablerez-vous de paroles?
„Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
3 Voilà dix fois que vous m’avez outragé, vous n’avez pas honte de m’étourdir.
Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
4 Mais si vraiment j’ai erré, mon erreur demeure avec moi.
Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
5 Si réellement vous voulez vous élever contre moi et faire valoir mon opprobre contre moi,
Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
6 Sachez donc que c’est Dieu qui me renverse et qui m’entoure de son filet.
Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
7 Voici, je crie à la violence, et je ne suis pas exaucé; je pousse des cris, et il n’y a pas de jugement.
Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
8 Il a fermé mon chemin et je ne puis passer, et il a mis des ténèbres sur mes sentiers;
Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
9 Il m’a dépouillé de ma gloire et a ôté la couronne de dessus ma tête;
Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
10 Il m’a détruit de tous côtés, et je m’en vais; il a arraché mon espérance comme un arbre.
Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
11 Il a allumé contre moi sa colère, et il m’a tenu pour l’un de ses ennemis.
І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
12 Ses troupes sont venues ensemble, et elles ont dressé en chaussée leur chemin contre moi et se sont campées autour de ma tente.
полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
13 Il a éloigné de moi mes frères, et ceux de ma connaissance me sont devenus entièrement étrangers;
Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
14 Mes proches m’ont délaissé, et ceux que je connaissais m’ont oublié.
мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
15 Ceux qui séjournent dans ma maison et mes servantes me tiennent pour un étranger; je suis à leurs yeux comme un homme du dehors.
Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
16 J’ai appelé mon serviteur, et il n’a pas répondu; de ma bouche je l’ai supplié.
Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
17 Mon haleine est étrangère à ma femme, et ma supplication, aux fils du sein de ma mère.
Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
18 Même les petits enfants me méprisent; je me lève, et ils parlent contre moi.
Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
19 Tous les hommes de mon intimité m’ont en horreur, et ceux que j’aimais se sont tournés contre moi.
Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
20 Mes os s’attachent à ma peau et à ma chair, et j’ai échappé avec la peau de mes dents!
До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
21 Ayez pitié de moi, ayez pitié de moi, vous mes amis! car la main de Dieu m’a atteint.
Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
22 Pourquoi, comme Dieu, me poursuivez-vous et n’êtes-vous pas rassasiés de ma chair?
Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
23 Oh! si seulement mes paroles étaient écrites! si seulement elles étaient inscrites dans un livre,
О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
24 Avec un style de fer et du plomb, et gravées dans le roc pour toujours!
коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
25 Et moi, je sais que mon rédempteur est vivant, et que, le dernier, il sera debout sur la terre;
Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
26 Et après ma peau, ceci sera détruit, et de ma chair je verrai Dieu,
цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
27 Que je verrai, moi, pour moi-même; et mes yeux [le] verront, et non un autre: – mes reins se consument dans mon sein.
сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
28 Si vous dites: Comment le poursuivrons-nous? et que la racine de la chose se trouve en moi,
Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
29 Tremblez pour vous-mêmes devant l’épée! car l’épée est l’instrument de la fureur contre les iniquités; afin que vous sachiez qu’il y a un jugement!
то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
