Job 14
1 L’homme né de femme est de peu de jours et rassasié de trouble;
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 Il sort comme une fleur, et il est fauché; il s’enfuit comme une ombre, et il ne dure pas.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 Pourtant, sur lui tu ouvres tes yeux, et tu me fais venir en jugement avec toi!
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 Qui est-ce qui tirera de l’impur un [homme] pur? Pas un!
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 Si ses jours sont déterminés, si le nombre de ses mois est par-devers toi, si tu lui as posé ses limites, qu’il ne doit pas dépasser,
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 Détourne de lui ton regard, et il aura du repos, jusqu’à ce que, comme un mercenaire, il achève sa journée;
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 Car il y a de l’espoir pour un arbre: s’il est coupé, il repoussera encore, et ses rejetons ne cesseront pas.
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 Si sa racine vieillit dans la terre, et si son tronc meurt dans la poussière,
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 À l’odeur de l’eau il poussera, et il fera des branches comme un jeune plant;
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 Mais l’homme meurt et gît là; l’homme expire, et où est-il?
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 Les eaux s’en vont du lac; et la rivière tarit et sèche:
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 Ainsi l’homme se couche et ne se relève pas: jusqu’à ce qu’il n’y ait plus de cieux, ils ne s’éveillent pas, et ils ne se réveillent pas de leur sommeil.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 Oh! si tu voulais me cacher dans le shéol, me tenir caché jusqu’à ce que ta colère se détourne, me fixer un temps arrêté, et puis te souvenir de moi, – (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 (Si un homme meurt, revivra-t-il?) tous les jours de ma détresse, j’attendrais jusqu’à ce que mon état vienne à changer:
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 Tu appellerais, et moi je te répondrais; ton désir serait tourné vers l’œuvre de tes mains;
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 Car maintenant tu comptes mes pas: ne veilles-tu pas sur mon péché?
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 Ma transgression est scellée dans un sac, et [dans tes pensées] tu ajoutes à mon iniquité.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 Mais une montagne qui s’éboule est réduite en poussière, et le rocher est transporté de son lieu;
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 Les eaux usent les pierres, leur débordement emporte la poussière de la terre: ainsi tu fais périr l’espoir de l’homme.
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 Tu le domines pour toujours, et il s’en va; tu changes sa face, et tu le renvoies.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 Ses fils sont honorés, et il ne le sait pas; ils sont abaissés, et il ne s’en aperçoit pas.
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 Sa chair ne souffre que pour lui-même, et son âme ne mène deuil que sur lui-même.
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
