Ecclésiaste 3
1 Il y a une saison pour tout, et il y a un temps pour toute affaire sous les cieux.
Для всього свій час, і година своя́ кожній справі під небом:
2 Il y a un temps de naître, et un temps de mourir; un temps de planter, et un temps d’arracher ce qui est planté;
час роди́тись і час помирати, час садити і час виривати поса́джене,
3 un temps de tuer, et un temps de guérir; un temps de démolir, et un temps de bâtir;
час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,
4 un temps de pleurer, et un temps de rire; un temps de se lamenter, et un temps de sauter de joie;
час плакати й час регота́ти, час ридати і час танцювати,
5 un temps de jeter des pierres, et un temps d’amasser des pierres; un temps d’embrasser, et un temps de s’éloigner des embrassements;
час розкида́ти каміння і час каміння грома́дити, час обіймати і час ухилятись обі́ймів,
6 un temps de chercher, et un temps de perdre; un temps de garder, et un temps de jeter;
час шукати і час розгубити, час збирати і час розкида́ти,
7 un temps de déchirer, et un temps de coudre; un temps de se taire, et un temps de parler;
час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,
8 un temps d’aimer, et un temps de haïr; un temps de guerre, et un temps de paix.
час кохати і час ненави́діти, час війні і час миру!
9 Celui qui agit, quel profit a-t-il de ce à quoi il travaille?
Яка ко́ристь трудя́щому в тім, над чим тру́диться він?
10 J’ai vu l’occupation que Dieu a donnée aux fils des hommes pour s’y fatiguer:
Я бачив роботу, що Бог був дав лю́дським синам, щоб труди́лись над нею,
11 il a fait toute chose belle en son temps; et il a mis le monde dans leur cœur, de sorte que l’homme ne peut comprendre, depuis le commencement jusqu’à la fin, l’œuvre que Dieu a faite.
— усе Він прега́рним зробив свого ча́су, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє люди́на тих діл, що Бог учинив, від поча́тку та аж до кінця́.
12 J’ai connu qu’il n’y a rien de bon pour eux, sauf de se réjouir et de se faire du bien pendant leur vie;
Я знаю, немає нічо́го в них кращого, як тільки радіти й робити добро́ у своєму житті.
13 et aussi que tout homme mange et boive, et qu’il jouisse du bien-être dans tout son travail: cela, c’est un don de Dieu.
I отож, як котри́й чоловік їсть та п'є і в усім своїм тру́ді радіє добром, — це дар Божий!
14 J’ai connu que tout ce que Dieu fait subsiste à toujours; il n’y a rien à y ajouter, ni rien à en retrancher; et Dieu le fait, afin que, devant lui, on craigne.
Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, — до того не можна нічого додати, — і з того не можна нічого відня́ти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!
15 Ce qui est a déjà été, et ce qui est à venir est déjà arrivé, et Dieu ramène ce qui est passé.
Що є, то було́ вже воно, і що статися має — було вже, бо минуле відно́влює Бог!
16 Et j’ai encore vu sous le soleil que, dans le lieu du jugement, là il y avait la méchanceté, et que, dans le lieu de la justice, là il y avait la méchanceté.
І я бачив під сонцем іще: місце су́ду, — а в нім беззако́ння, і місце правди, — у ньому ж неправда.
17 J’ai dit en mon cœur: Dieu jugera le juste et le méchant; car il y a là un temps pour toute affaire et pour toute œuvre.
Я сказав був у серці своє́му: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там ді́ло.
18 J’ai dit en mon cœur: Quant aux fils des hommes [il en est ainsi], pour que Dieu les éprouve, et qu’ils voient eux-mêmes qu’ils ne sont que des bêtes.
Я сказав був у серці своє́му: Це для лю́дських синів, щоб Бог випробо́вував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті зві́рі,
19 Car ce qui arrive aux fils des hommes est aussi ce qui arrive aux bêtes; il y a pour tous un même sort: comme celle-ci meurt, ainsi meurt celui-là; et ils ont tous un même souffle, et l’homme n’a point d’avantage sur la bête, car tout est vanité.
бо доля для лю́дських синів і доля звіри́ни — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один по́дих, і нема над твариною ви́щости людям, — марно́та бо все!
20 Tout va dans un même lieu, tout est de poussière, et tout retourne à la poussière.
Все до місця одно́го йде: все постало із по́роху, і ве́рнеться все знов до пороху.
21 Qui est-ce qui connaît l’esprit des fils des hommes? Celui-ci monte-t-il en haut, et l’esprit de la bête descend-il en bas dans la terre?
Хто те знає, чи дух лю́дських синів підійма́ється вго́ру, і чи спуска́ється вділ до землі дух скотини?
22 Et j’ai vu qu’il n’y a rien de mieux [que ceci]: que l’homme se réjouisse dans ce qu’il fait, car c’est là sa part; car qui l’amènera pour voir ce qui sera après lui?
І я бачив, — нема чоловікові кращого, як діла́ми своїми радіти, бо це доля його́! Бо хто поведе́ його гля́нути, що́ буде по ньому?
