Psaumes 60
1 Au maître de chant. Sur le Lys du témoignage. Hymne de David, à enseigner. Lorsqu’il fit la guerre aux Syriens de Mésopotamie et aux Syriens de Soba, et que Joab revint et battit Edom dans la vallée du Sel, lui tuant douze mille hommes. Ô Dieu, tu nous as rejetés, tu nous as dispersés: tu étais irrité: rends-nous ta faveur!
Для дириґента хору. На спів: „Лілея свідчення“. Золотий псалом Давидів для навча́ння, коли він підпалив був Ара́м двох річо́к і Ара́м Цови́, і коли вернувся Йоав і побив Едо́ма в Соляній долині, дванадцять тисяч. Боже, покинув Ти нас, розпоро́шив Ти нас, Ти нагні́вався був, — поверни́ся ж до нас!
2 Tu as ébranlé le pays, tu l’as déchiré: répare ses brèches, car il chancelle!
Ти землею затряс, і її розірвав, — уздоров же ула́мки її, бо вона захита́лась!
3 Tu as fait voir à ton peuple de rudes épreuves, tu nous as fait boire un vin de vertige.
Ти вчинив, що наро́д Твій побачив тяжке́, напоїв нас отру́тним вином.
4 Mais tu as donné à ceux qui te craignent une bannière, afin qu’elle s’élève à cause de ta vérité. — Séla.
Ти дав пра́пора тим, хто боїться Тебе, щоб збирались вони перед правдою. (Се́ла)
5 Afin que tes bien-aimés soient délivrés, sauve par ta droite, et exauce-moi.
Щоб любі Твої були ви́зволені, Своєю правицею допоможи́, й обізви́ся до нас!
6 Dieu a parlé dans sa sainteté: « Je tressaillirai de joie. J’aurai Sichem en partage, et je mesurerai la vallée de Succoth.
У святині Своїй Бог промовив: „Нехай розвеселю́сь, — розділю́ Я Сихе́м і долину Сукко́тську поміряю!
7 Galaad est à moi, à moi Manassé! Ephraïm est l’armure de ma tête, et Juda mon sceptre.
Належить Мені Ґілеа́д, Мені Манасі́я, а Єфрем — охоро́на Моїй голові́, Юда — бе́рло Моє.
8 Moab est le bassin où je me lave; sur Edom je jette ma sandale; terre des Philistins, pousse des acclamations en mon honneur! »
Моа́в — то мідни́ця Мого миття́, на Едо́м узуття́м Своїм кину, филисте́ю, — вигукуй для Мене із радістю!“
9 Qui me mènera à la ville forte? Qui me conduira à Edom?
Хто мене запрова́дить до міста тверди́нного, хто́ до Едо́му мене попрова́дить?
10 N’est-ce pas toi, ô Dieu, qui nous avais rejetés, ô Dieu, qui ne sortais plus avec nos armées?
Хіба́ ж Ти покинув нас, Боже, і серед нашого війська не ви́йдеш вже, Боже?
11 Prête-nous ton secours contre l’oppresseur! Le secours de l’homme n’est que vanité.
Подай же нам поміч на ворога, лю́дська бо поміч — марно́та!
12 Avec Dieu nous accomplirons des exploits; il écrasera nos ennemis.
Ми мужність ви́явимо в Бозі, — і Він пото́пче противників наших!
