Job 30
1 Et maintenant, je suis la risée d'hommes plus jeunes que moi, dont je n'aurais pas daigné mettre les pères parmi les chiens de mon troupeau.
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 Qu'aurais-je fait de la force de leurs bras? Ils sont privés de toute vigueur.
Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 Desséchés par la misère et la faim, ils broutent le désert, un sol depuis longtemps aride et désolé.
Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 Ils cueillent sur les buissons des bourgeons amers, ils n'ont pour pain que la racine des genêts.
рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 On les écarte de la société des hommes, on crie après eux comme après le voleur.
Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 Ils habitent dans d'affreuses vallées, dans les cavernes de la terre et les rochers.
так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
7 On entend leurs cris sauvages parmi les broussailles, ils se couchent ensemble sous les ronces:
ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 gens insensés, race sans nom, bannis avec mépris de la terre habitée!
сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 Et maintenant je suis l'objet de leurs chansons, je suis en butte à leurs propos.
А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 Ils ont horreur de moi, ils me fuient, ils ne détournent pas leur crachat de mon visage.
Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 Ils se donnent libre carrière pour m'outrager, ils rejettent tout frein devant moi.
бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 Des misérables se lèvent à ma droite, ils cherchent à ébranler mes pieds, ils frayent jusqu'à moi leurs routes meurtrières.
По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 Ils ont bouleversé mes sentiers, ils travaillent à ma ruine, eux à qui personne ne porterait secours.
Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 Ils fondent sur moi, comme par une large brèche, ils se précipitent parmi les décombres.
немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 Les terreurs m'assiègent, ma prospérité est emportée comme un souffle, mon bonheur a passé comme un nuage.
Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 Et maintenant, mon âme s'épanche en moi, les jours d'affliction m'ont saisi.
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 La nuit perce mes os, les consume, le mal qui me ronge ne dort pas.
Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 Par sa violence, mon vêtement a perdu sa forme, il me serre comme une tunique.
З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 Dieu m'a jeté dans la fange, je suis comme la poussière et la cendre.
Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 Je crie vers toi, et tu ne me réponds pas; je me tiens debout, et tu me regardes avec indifférence.
Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 Tu deviens cruel à mon égard, tu m'attaques avec toute la force de ton bras.
Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 Tu m'enlèves, tu me fais voler au gré du vent, et tu m'anéantis dans le fracas de la tempête.
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 Car, je le sais, tu me mènes à la mort, au rendez-vous de tous les vivants.
Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 Cependant celui qui va périr n'étendra-t-il pas les mains et, dans sa détresse, ne poussera-t-il pas un cri?
Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 N'avais-je pas des larmes pour l'infortuné? Mon cœur ne s'est-il pas attendri sur l'indigent?
Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 J'attendais le bonheur, et le malheur est arrivé; j'espérais la lumière, et les ténèbres sont venues.
Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 Mes entrailles bouillonnent sans relâche, les jours d'affliction ont fondu sur moi.
Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 Je marche dans le deuil, sans soleil; si je me lève dans l'assemblée, c'est pour pousser des cris.
ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 Je suis devenu le frère des chacals, le compagnon des filles de l'autruche.
Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 Ma peau livide tombe en lambeaux, mes os sont brûlés par un feu intérieur.
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 Ma cithare ne rend plus que des accords lugubres, mon chalumeau que des sons plaintifs.
І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
