Job 21
1 Alors Job prit la parole et dit:
А Йов відповів та й сказав:
2 Écoutez, écoutez mes paroles, que j’aie, du moins, cette consolation de vous.
„Уважно послухайте сло́во моє, і нехай бу́де мені це розра́дою вашою!
3 Permettez-moi de parler à mon tour, et, quand j’aurai parlé, vous pourrez vous moquer.
Перете́рпіть мені, а я промовля́тиму, — по промові ж моїй насміха́тися будеш.
4 Est-ce contre un homme que se porte ma plainte? Comment donc la patience ne m’échapperait elle pas?
Хіба до люди́ни моє нарі́кання? Чи не мав би чого стати нетерпели́вим мій дух?
5 Regardez-moi et soyez dans la stupeur, et mettez la main sur votre bouche.
Оберні́ться до мене — й жахні́ться, та руку на уста свої покладіть.
6 Quand j’y pense, je frémis; et un frissonnement saisit ma chair.
І якщо я згадаю про це, то жаха́юсь, і морозом пройма́ється тіло моє.
7 Pourquoi les méchants vivent-ils, et vieillissent-ils, accroissant leur force?
Чого несправедливі живуть, доживають до ві́ку, й багатством зміцня́ються?
8 Leur postérité s’affermit autour d’eux, leurs rejetons fleurissent à leurs yeux.
Насіння їх міцно стоїть перед ними, при них, а їхні наща́дки — на їхніх оча́х.
9 Leur maison est en paix, à l’abri de la crainte; la verge de Dieu ne les touche pas.
Доми їхні — то спо́кій від страху, і над ними нема бича Божого.
10 Leur taureau est toujours fécond, leur génisse enfante et n’avorte pas.
Спинається бик його, і не даре́мно, — зачинає корова його, й не скидає.
11 Ils laissent courir leurs enfants comme un troupeau, leurs nouveau-nés bondissent autour d’eux.
Вони випускають своїх молодя́т, як отару, а їх діти вибри́кують.
12 Ils chantent au son du tambourin et de la cithare, ils se divertissent au son du chalumeau.
Вони голос здіймають при бубні та цитрі, і веселяться при звуку сопілки.
13 Ils passent leurs jours dans le bonheur, et ils descendent en un instant au schéol. (Sheol h7585)
Провадять в добрі свої дні, і сходять в споко́ї в шео́л. (Sheol h7585)
14 Pourtant ils disaient à Dieu: « Retire-toi de nous; nous ne désirons pas connaître tes voies.
А до Бога говорять вони: „Уступи́ся від нас, — ми ж дорі́г Твоїх знати не хочем!
15 Qu’est-ce que le Tout-Puissant, pour que nous le servions? Que gagnerions-nous à le prier? »
Що таке Всемогу́тній, що бу́дем служити Йому? І що́ скориста́єм, як будем благати Його?“
16 Leur prospérité n’est-elle pas dans leur main? — Toutefois, loin de moi le conseil de l’impie! —
Та не в їхній руці добро їхнє, — дале́ка від мене порада безбожних...
17 Voit-on souvent s’éteindre la lampe des impies, la ruine fondre sur eux, et Dieu leur assigner un lot dans sa colère?
Як часто світи́льник безбожним згасає, і прихо́дить на них їх нещастя? — Він приділює в гніві Своїм на них па́стки!
18 Les voit-on comme la paille emportée par le vent, comme la glume enlevée par le tourbillon?
Вони будуть, немов та солома на вітрі, і немов та полова, що буря схопи́ла її!
19 « Dieu, dites-vous, réserve à ses enfants son châtiment!… » Mais que Dieu le punisse lui-même pour qu’il le sente,
„Бог ховає синам його кривду Свою“— та нехай надолу́жить самому йому, і він зна́тиме!
20 qu’il voie de ses yeux sa ruine, qu’il boive lui-même la colère du Tout-Puissant!
Нехай його очі побачать нещастя його́, й бодай сам він пив гнів Всемогу́тнього!
21 Que lui importe, en effet, sa maison après lui, une fois que le nombre de ses mois est tranché?
Яке бо стара́ння його про роди́ну по ньому, як для нього число його місяців вже перелічене?
22 Est-ce à Dieu qu’on apprendra la sagesse, à lui qui juge les êtres les plus élevés?
Чи буде хто Бога навчати знання́, Його, що й небесних суди́тиме?
23 L’un meurt au sein de sa prospérité, parfaitement heureux et tranquille,
Оцей в повній силі своїй помирає, — увесь він спокі́йний та ми́рний,
24 les flancs chargés de graisse, et la moelle des os remplie de sève.
діжки́ його повні були молока, а мі́зок косте́й його свіжий.
25 L’autre meurt, l’amertume dans l’âme, sans avoir goûté le bonheur.
А цей помирає з душею огі́рченою, і доброго не спожива́в він,
26 Tous deux se couchent également dans la poussière, et les vers les couvrent tous deux.
та по́рохом будуть лежати обо́є вони, і черва́ їх покриє.
27 Ah! Je sais bien quelles sont vos pensées, quels jugements iniques vous portez sur moi.
Тож я знаю думки́ ваші й за́думи, що хочете кри́вдити ними мене.
28 Vous dites: « Où est la maison de l’oppresseur! Qu’est devenue la tente qu’habitaient les impies? »
Бож питаєте ви: Де́ князів дім, і де наме́т пробува́ння безбожних?
29 N’avez-vous donc jamais interrogé les voyageurs, et ignorez-vous leurs remarques?
Тож спитайтеся тих, що дорогою йдуть, а їхніх озна́к не зата́юйте:
30 Au jour du malheur, le méchant est épargné; au jour de la colère, il échappe au châtiment.
що буває врято́ваний злий в день загибелі, на день гніву відво́диться в за́хист!
31 Qui blâme devant lui sa conduite? Qui lui demande compte de ce qu’il a fait?
Хто йому́ розповість у лице про дорогу його́? А коли наробив, хто йому́ надолу́жить?
32 On le porte honorablement au tombeau; et on veille sur son mausolée.
І на кладо́вище буде прова́джений він, і про могилу подбають.
33 les glèbes de la vallée lui sont légères, et tous les hommes y vont à sa suite, comme des générations sans nombre l’ y ont précédé.
Ски́би долини солодкі йому́, і тя́гнеться кожна люди́на за ним, а тим, хто попе́реду нього, — немає числа.
34 Que signifient donc vos vaines consolations? De vos réponses il ne reste que perfidie.
І я́к ви мене потішаєте ма́рністю, коли з ваших ві́дповідей зостається сама тільки фальш?“
