Job 32
1 Ces trois hommes cessèrent de répondre à Job, parce qu’il persistait à se regarder comme juste.
І переста́ли ті троє мужів відповідати Йову, бо він був справедливий в оча́х своїх.
2 Alors s’alluma la colère d’Eliu, fils de Barachel le Bouzite, de la famille de Ram. Sa colère s’alluma contre Job, parce qu’il se prétendait plus juste que Dieu.
І запалився гнів Елігу, сина Барах'їлового, бузянина, з роду Рамового, — на Йова запали́вся гнів його за те, що той уважав душу свою справедливішою за Бога.
3 Elle s’alluma aussi contre ses trois amis, parce qu’ils n’avaient pas trouvé de bonnes réponse à lui faire et que néanmoins ils condamnaient Job.
Також на трьох при́ятелів його запалився його гнів за те, що не знайшли вони відповіді, а зробили тільки Йова винним.
4 Comme ils étaient plus âgés que lui, Eliu avait attendu pour parler à Job.
А Елігу вичікував Йова та їх із словами, бо вони були ста́рші віком за нього.
5 Mais voyant qu’il n’y avait plus de réponse dans la bouche de ces trois hommes, il s’enflamma de colère.
І побачив Елігу, що нема належної відповіді в устах тих трьох людей, — і запалився його гнів!
6 Alors Eliu, fils de Barachel le Bouzite, prit la parole et dit: Je suis jeune et vous êtes des vieillards; c’est pourquoi j’étais effrayé et je redoutais de vous faire connaître mon sentiment.
І відповів бузянин Елі́гу, син Барах'їлів, та й сказав: „Молодий я літа́ми, ви ж ста́рші, тому́ то я стри́мувався та боявся знання́ своє ви́словити вам
7 Je me disais: « Les jours parleront, les nombreuses années révéleront la sagesse. »
Я поду́мав: Хай вік промовля́є, і хай розуму вчить многолі́ття!
8 Mais c’est l’esprit mis dans l’homme, le souffle du Tout-Puissant qui lui donne l’intelligence.
Справді, дух — він у люди́ні, та Всемогутнього по́дих їх мудрими чинить.
9 Ce n’est pas l’âge qui donne la sagesse, ce n’est pas la vieillesse qui discerne la justice.
Многолі́тні не за́вжди розумні, і не все розуміються в праві старі́.
10 Voilà pourquoi je dis: « Écoutez-moi; je vais, moi aussi, exposer ma pensée. »
Тому́ я кажу: Послухай мене, — хай знання́ своє ви́словлю й я!
11 J’ai attendu tant que vous parliez, j’ai prêté l’oreille à vos raisonnements, jusqu’à la fin de vos débats.
Тож слів ваших вичі́кував я, наставляв свої уші до вашої мудрости, поки справу ви дослідите́.
12 Je vous ai suivis attentivement, et nul n’a convaincu Job, nul d’entre vous n’a réfuté ses paroles.
І я приглядався до вас, й ось немає між вами, хто б Йо́ву довів, хто б відповідь дав на слова́ його!
13 Ne dites pas: « Nous avons trouvé la sagesse; c’est Dieu qui le frappe, et non pas l’homme. »
Щоб ви не сказали: „Ми мудрість знайшли: не люди́на, а Бог перемо́же його́!“
14 Il n’a pas dirigé contre moi ses discours, mais ce n’est pas avec vos paroles que je lui répondrai.
Не на мене слова́ він скеро́вував, і я не відповім йому мовою вашою.
15 Les voilà interdits; ils ne répondent rien; la parole leur fait défaut.
Полякались вони, вже не відповіда́ють, не мають вже слів,
16 J’ai attendu qu’ils eussent fini de parler, qu’ils restassent muets et sans réponse.
Я чекав, що не бу́дуть вони говорити, що спини́лись, не відповідають уже.
17 C’est à mon tour de parler à présent; je veux dire aussi ce que je pense.
Відповім також я свою ча́стку, і ви́словлю й я свою ду́мку.
18 Car je suis plein de discours, l’esprit qui est en moi m’oppresse.
Бо я повний слова́ми, — дух мойо́го нутра́ докуча́є мені.
19 Mon cœur est comme un vin renfermé, comme une outre remplie de vin nouveau qui va éclater.
Ось утро́ба моя, мов вино невідкри́те, — вона трі́скається, як нові бурдюки́!
20 Que je parle donc, afin de respirer à l’aise, que mes lèvres s’ouvrent pour répondre!
Нехай я скажу́ — й буде легше мені, нехай у́ста відкрию свої — й відповім!
21 Je ne veux faire acception de personne, je ne flatterai qui que ce soit.
На осо́бу не бу́ду уваги звертати, не буду підле́щуватись до люди́ни,
22 Car je ne sais pas flatter; autrement mon Créateur m’enlèverait sur-le-champ.
бо не вмію підле́щуватись! Коли ж ні, — нехай зараз ві́зьме мене мій Творе́ць!
