Job 31
1 J’avais fait un pacte avec mes yeux, et comment aurais-je arrêté mes regards sur une vierge. —
Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?
2 Quelle part, me disais-je, Dieu me réserverait-il d’en haut? Quel sort le Tout-Puissant me ferait-il de son ciel?
І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?
3 La ruine n’est-elle pas pour le méchant, et le malheur pour les artisans d’iniquité?
Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?
4 Dieu ne connaît-il pas mes voies, ne compte-t-il pas tous mes pas?
Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?
5 Si j’ai marché dans le sentier du mensonge, si mon pied a couru après la fraude, —
Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —
6 que Dieu me pèse dans de justes balances, et il reconnaîtra mon innocence!
то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!
7 Si mes pas se sont écartés du droit chemin, si mon cœur a suivi mes yeux, si quelque souillure s’est attachée à mes mains, —
Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —
8 que je sème, et qu’un autre mange, que mes rejetons soient déracinés!
то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!
9 Si mon cœur a été séduit par une femme, si j’ai fait le guet à la porte de mon prochain, —
Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,
10 que ma femme tourne la meule pour un autre, que des étrangers la déshonorent!
то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!
11 Car c’est là un crime horrible, un forfait que punissent les juges;
Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,
12 un feu qui dévore jusqu’à la ruine, qui aurait détruit tous mes biens.
бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!
13 Si j’ai méconnu le droit de mon serviteur ou de ma servante, quand ils étaient en contestation avec moi: —
Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,
14 Que faire, quand Dieu se lèvera? Au jour de sa visite, que lui répondrai-je?
то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?
15 Celui qui m’a fait dans le sein de ma mère ne l’a-t-il pas fait aussi? Un même Créateur ne nous a-t-il pas formés?
Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?
16 Si j’ai refusé aux pauvres ce qu’ils désiraient, si j’ai fait languir les yeux de la veuve,
Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?
17 si j’ai mangé seul mon morceau de pain, sans que l’orphelin en ait eu sa part: —
Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?
18 dès mon enfance il m’a gardé comme un père; dès ma naissance il a guidé mes pas.
Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!
19 Si j’ai vu le malheureux périr sans vêtements, l’indigent manquer de couverture,
Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —
20 sans que ses reins m’aient béni, sans que la toison de mes agneaux l’ait réchauffé;
чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?
21 si j’ai levé la main contre l’orphelin, parce que je me voyais un appui dans les juges, —
Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —
22 que mon épaule se détache du tronc, que mon bras soit arraché de l’humérus.
хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!
23 Car je crains la vengeance de Dieu, et devant sa majesté je ne puis subsister.
Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.
24 Si j’ai mis dans l’or mon assurance, si j’ai dit à l’or pur: « Tu es mon espoir; »
Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „ Ти, безпеко моя“?
25 si je me suis réjoui de l’abondance de mes biens, des trésors amassés par mes mains;
Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
26 si, en voyant le soleil jeter ses feux, et la lune s’avancer dans sa splendeur,
Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,
27 mon cœur s’est laissé séduire en secret, si ma main s’est portée à ma bouche, —
то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —
28 c’est là encore un crime que punit le juge; j’aurais renié le Dieu très-haut.
це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
29 Si j’ai été joyeux de la ruine de mon ennemi, si j’ai tressailli d’allégresse quand le malheur l’a frappé: —
Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?
30 Non, je n’ai pas permis à ma langue de pécher, en demandant sa mort avec imprécation!...
Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.
31 Si les gens de ma tente ne disaient pas: « Où trouver quelqu’un qui ne soit pas rassasiés de sa table? »
Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“
32 si l’étranger passait la nuit en dehors, si je n’ouvrais pas la porte au voyageur!...
Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.
33 Si j’ai, comme font les hommes, déguisé mes fautes, et renfermé mes iniquités dans mon sein,
Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?
34 par peur de la grande assemblée, par crainte du mépris des familles, au point de me taire, et de n’oser franchir le seuil de ma porte!...
Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.
35 Oh! Qui me fera trouver quelqu’un qui m’écoute? Voilà ma signature: que le Tout-Puissant me réponde! Que mon adversaire écrive aussi sa cédule!
О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.
36 On verra si je ne la mets pas sur mon épaule, si je n’en ceins pas mon front comme d’un diadème!
Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?
37 Je rendrai compte à mon juge de tous mes pas, je m’approcherai de lui comme un prince.
Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.
38 Si ma terre crie contre moi, si j’ai fait pleurer ses sillons;
Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,
39 si j’ai mangé ses produits sans l’avoir payée, si je l’ai arrachée à ses légitimes possesseurs, —
якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —
40 qu’au lieu de froment il y naisse des épines, et de l’ivraie au lieu d’orge! Ici finissent les discours de Job.
то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“Слова Йова скінчи́лися.
