Job 19
1 Alors Job prit la parole et dit:
А Йов відповів та й сказав:
2 Jusques à quand affligerez-vous mon âme, et m’accablerez-vous de vos discours?
„Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
3 Voilà dix fois que vous m’insultez, que vous m’outragez sans pudeur.
Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
4 Quand même j’aurais failli, c’est avec moi que demeure ma faute.
Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
5 Mais vous, qui vous élevez contre moi, qui invoquez mon opprobre pour me convaincre,
Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
6 sachez enfin que c’est Dieu qui m’opprime, et qui m’enveloppe de son filet.
Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
7 Voici que je crie à la violence, et nul ne me répond! J’en appelle, et pas de justice!
Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
8 Il m’a barré le chemin, et je ne puis passer: il a répandu les ténèbres sur mes sentiers.
Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
9 Il m’a dépouillé de ma gloire, il a enlevé la couronne de ma tête.
Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
10 Il m’a sapé tout à l’entour, et je tombe; il a déraciné, comme un arbre, mon espérance.
Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
11 Sa colère s’est allumée contre moi; il m’a traité comme ses ennemis.
І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
12 Ses bataillons sont venus ensemble, ils se sont frayés un chemin jusqu’à moi, ils font le siège de ma tente.
полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
13 Il a éloigné de moi mes frères; mes amis se sont détournés de moi.
Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
14 Mes proches m’ont abandonné, mes intimes m’ont oublié.
мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
15 Les hôtes de ma maison et mes servantes me traitent comme un étranger; je suis un inconnu à leurs yeux.
Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
16 J’appelle mon serviteur, et il ne me répond pas; je suis réduit à le supplier de ma bouche.
Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
17 Ma femme a horreur de mon haleine, je demande grâce aux fils de mon sein.
Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
18 Les enfants eux-mêmes me méprisent; si je me lève, ils me raillent.
Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
19 Tous ceux qui étaient mes confidents m’ont en horreur, ceux que j’aimais se tournent contre moi.
Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
20 Mes os sont attachés à ma peau et à ma chair, je me suis échappé avec la peau de mes dents.
До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
21 Ayez pitié, ayez pitié de moi, vous du moins, mes amis, car la main de Dieu m’a frappé!
Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
22 Pourquoi me poursuivez-vous, comme Dieu me poursuit? Pourquoi êtes-vous insatiables de ma chair?
Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
23 Oh! Qui me donnera que mes paroles soient écrites! Qui me donnera qu’elles soient consignées dans un livre,
О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
24 qu’avec un burin de fer et du plomb, elles soient pour toujours gravées dans le roc!
коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
25 Je sais que mon vengeur est vivant, et qu’il se lèvera le dernier sur la poussière.
Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
26 Alors de ce squelette, revêtu de sa peau, de ma chair je verrai Dieu.
цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
27 Moi-même je le verrai; mes yeux le verront, et non un autre; mes reins se consument d’attente au-dedans de moi.
сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
28 Vous direz alors: « Pourquoi le poursuivions-nous? » et la justice de ma cause sera reconnue.
Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
29 Ce jour-là, craignez pour vous le glaive: terribles sont les vengeances du glaive! Et vous saurez qu’il y a une justice.
то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
