Job 16
1 Alors Job prit la parole et dit:
А Йов відповів та й сказав:
2 J’ai souvent entendu de semblables harangues; vous êtes tous d’insupportables consolateurs.
„Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 Quand finiront ces vains discours? Quel aiguillon t’excite à répliquer?
Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 Moi aussi, je saurais parler comme vous, si vous étiez à ma place; j’arrangerais de beaux discours à votre adresse, je secouerais la tête sur vous;
I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 je vous encouragerais de la bouche, et vous auriez pour soulagement l’agitation de mes lèvres.
уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 Si je parle, ma douleur n’est pas adoucie; si je me tais, en est-elle soulagée?
Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 Aujourd’hui, hélas! Dieu a épuisé mes forces... ô Dieu, tu as moissonné tous mes proches.
Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 Tu me garrottes... c’est un témoignage contre moi!... ma maigreur se lève contre moi, en face elle m’accuse.
і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 Sa colère me déchire et me poursuit, il grince des dents contre moi; mon ennemi darde sur moi ses regards.
Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 Ils ouvrent leur bouche pour me dévorer, ils me frappent la joue avec outrage, ils se liguent tous ensemble pour me perdre.
Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 Dieu m’a livré au pervers, il m’a jeté entre les mains des méchants.
Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 J’étais en paix, et il m’a secoué, il m’a saisi par la nuque, et il m’a brisé. Il m’a posé en but à ses traits,
Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 ses flèches volent autour de moi; il perce mes flancs sans pitié, il répand mes entrailles sur la terre;
Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 il me fait brèche sur brèche, il fond sur moi comme un géant.
Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 J’ai cousu un sac sur ma peau, et j’ai roulé mon front dans la poussière.
Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 Mon visage est tout rouge de larmes, et l’ombre de la mort s’étend sur mes paupières,
Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 quoiqu’il n’y ait pas d’iniquités dans mes mains, et que ma prière soit pure.
хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 O terre, ne couvre pas mon sang, et que mes cris s’élèvent librement!
Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 A cette heure même, voici que j’ai mon témoin dans le ciel, mon défenseur dans les hauts lieux.
бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 Mes amis se moquent de moi, c’est vers Dieu que pleurent mes yeux.
Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 Qu’il juge lui-même entre Dieu et l’homme, entre le fils de l’homme et son semblable!
і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 Car les années qui me sont comptés s’écoulent, et j’entre dans un sentier d’où je ne reviendrai pas.
бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
