Job 14
1 L’homme né de la femme vit peu de jours, et il est rassasié de misères.
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 Comme la fleur, il naît, et on le coupe; il fuit comme l’ombre, sans s’arrêter.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 Et c’est sur lui que tu as l’œil ouvert, lui que tu amènes en justice avec toi!
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 Qui peut tirer le pur de l’impur? Personne.
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 Si les jours de l’homme sont comptés, si tu as fixé le nombre de ses mois, si tu as posé un terme qu’il ne doit pas franchir,
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 détourne de lui tes yeux pour qu’il se repose, jusqu’à ce qu’il goûte, comme le mercenaire, la fin de sa journée.
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 Un arbre a de l’espérance: coupé, il peut verdir encore, il ne cesse pas d’avoir des rejetons.
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 Que sa racine ait vieilli dans la terre, que son tronc soit mort dans la poussière,
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 dès qu’il sent l’eau, il reverdit, il pousse des branches comme un jeune plant.
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 Mais l’homme meurt, et il reste étendu; quand il a expiré, où est-il?
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 Les eaux du lac disparaissent, le fleuve tarit et se dessèche:
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 ainsi l’homme se couche et ne se relève plus, il ne se réveillera pas tant que subsistera le ciel, on ne le fera pas sortir de son sommeil.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 Oh! Si tu voulais me cacher dans le séjour des morts, m’y tenir à couvert jusqu’à ce que ta colère ait passé, me fixer un terme où tu te souviendrais de moi! (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 Si l’homme une fois mort pouvait revivre! Tout le temps de mon service j’attendrais qu’on vînt me relever.
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 Tu m’appellerais alors, et moi je te répondrais; tu languirais après l’ouvrage de tes mains.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 Mais hélas! Maintenant, tu comptes mes pas, tu as l’œil ouvert sur mes péchés;
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 mes transgressions sont scellées dans une bourse, et tu mets un enduit sur mes iniquités.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 La montagne s’écroule et s’efface; le rocher est transporté hors de sa place;
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 les eaux creusent la pierre, leurs flots débordés entraînent la poussière du sol: ainsi tu anéantis l’espérance de l’homme.
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 Tu l’abats sans retour, et il s’en va; tu flétris son visage, et tu le congédies.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 Que ses enfants soient honorés, il n’en sait rien; qu’ils soient dans l’abaissement, il l’ignore.
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 Sa chair ne sent que ses propres souffrances, son âme ne gémit que sur elle-même.
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
