Job 13
1 Voilà que mon œil a vu tout cela, mon oreille l’a entendu et compris.
Ось усе оце бачило око моє, чуло ухо моє, — та й усе заува́жило.
2 Ce que vous savez, moi aussi je le sais, je ne vous suis en rien inférieur.
Як знаєте ви — знаю й я, я не нижчий від вас,
3 Mais je veux parler au Tout-Puissant, je veux plaider ma cause avec Dieu.
і я говори́тиму до Всемогутнього, і переко́нувати хочу Бога!
4 Car vous n’êtes que des charlatans, vous êtes tous des médecins inutiles.
Та неправду кує́те тут ви, лікарі́ непутя́щі ви всі!
5 Que ne gardiez-vous le silence! Il vous eût tenu lieu de sagesse.
О, коли б ви наспра́вді мовчали, то вам це за мудрість було́ б!
6 Ecoutez, je vous prie, ma défense, soyez attentifs au plaidoyer de mes lèvres.
Послухайте но переко́нань моїх: і ви́слухайте запере́чення уст моїх.
7 Parlerez-vous mensonge en faveur de Dieu, pour lui, parlerez-vous tromperie?
Чи будете ви говорити неправду про Бога, чи будете ви говорити ома́ну про Нього?
8 Ferez-vous pour Dieu acception de personnes, vous constituerez-vous avocats?
Чи будете ви уважати на Нього? Чи за Бога на прю постаєте?
9 Vous en saura-t-il gré, s’il sonde vos cœurs? Le tromperez-vous comme on trompe un homme?
Чи добре, що вас Він дослі́дить? Чи як з люди́ни сміються, так будете ви насміха́тися з Нього?
10 Certainement il vous condamnera, si vous faites en secret acception de personnes.
Насправді Він вас покарає, якщо бу́дете ви потура́ти таємно особі!
11 Oui, sa majesté vous épouvantera, ses terreurs tomberont sur vous.
Чи ж ве́лич Його не настра́шує вас, і не напада́є на вас Його страх?
12 Vos arguments sont des raisons de poussière, vos forteresses sont des forteresses d’argile.
Ваші нага́дування — це прислі́в'я із по́пелу, ваші ба́шти — це гли́няні башти!
13 Taisez-vous, laissez-moi, je veux parler; il m’en arrivera ce qu’il pourra.
Мовчіть передо мною, — а я говори́тиму, і нехай щобудь при́йде на ме́не!
14 Je veux prendre ma chair entre les dents, je veux mettre mon âme dans ma main.
Нащо де́ртиму я своє тіло зубами своїми, а душу свою покладу́ в свою ру́ку?
15 Quand il me tuerait, que je n’aurais rien à espérer, je défendrai devant lui ma conduite.
Ось Він мене вб'є, і я надії не матиму, — але перед обли́ччям Його про доро́ги свої спереча́тися буду!
16 Mais il sera mon salut, car l’impie ne saurait paraître en sa présence.
І це мені буде спасі́нням, бо перед обличчя Його не піді́йде безбожний.
17 Ecoutez donc mes paroles, prêtez l’oreille à mon discours.
Направду послухайте сло́ва мого́, а моє це осві́дчення — в ваших ушах нехай бу́де.
18 Voici que j’ai préparé ma cause, je sais que je serai justifié.
Ось я суд споряди́в, — бо я справедливий, те знаю!
19 Est-il quelqu’un qui veuille plaider contre moi? A l’instant même je veux me taire et mourir.
Хто той, що буде зо мною прова́дити прю? Бо тепер я замовк би й помер би.
20 Seulement épargne-moi deux choses, ô Dieu, et je ne me cacherai pas devant ta face:
Тільки двох цих речей не роби Ти зо мною, тоді від обличчя Твого́ я не буду ховатись:
21 éloigne ta main de dessus moi, et que tes terreurs ne m’épouvantent plus.
віддали Свою руку від мене, а Твій страх хай мене не жаха́є!
22 Après cela, appelle, et je répondrai; ou bien je parlerai d’abord, et tu me répondras.
Тоді клич, а я відповіда́тиму, або я говори́тиму, Ти ж мені відповідь дай!
23 Quel est le nombre de mes iniquités et de mes péchés? Fais-moi connaître mes transgressions et mes offenses.
Скільки в мене провин та гріхів? Покажи Ти мені мій пере́ступ та гріх мій!
24 Pourquoi cacher ainsi ton visage, et me regarder comme ton ennemi!
Чому Ти ховаєш обличчя Своє і вважаєш мене Собі во́рогом?
25 Veux-tu donc effrayer une feuille agitée par le vent, poursuivre une paille desséchée,
Чи Ти будеш страха́ти заві́яний вітром листо́к? Чи Ти соломи́ну суху будеш гнати?
26 pour que tu écrives contre moi des choses amères, pour que tu m’imputes les fautes de ma jeunesse,
Бо Ти пишеш на мене гірко́ти й провини мого молоде́чого віку даєш на спа́док мені,
27 pour que tu mettes mes pieds dans les ceps, que tu observes toutes mes démarches, que tu traces une limite à la plante de mes pieds,
і в кайда́ни зако́вуєш но́ги мої, і всі дороги мої стере́жеш, на́зирці ходиш за мною,
28 alors que mon corps se consume comme un bois vermoulu, comme un vêtement que dévore la teigne.
і він розпадається, мов та трухля́вина, немов та одежа, що міль її з'їла!
