Job 7
1 « L'homme n'est-il pas contraint de travailler sur terre? Ses journées ne sont-elles pas comme celles d'un ouvrier?
Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
2 Comme un serviteur qui désire ardemment l'ombre, comme un mercenaire qui attend son salaire,
Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
3 alors on me fait posséder des mois de misère, des nuits épuisantes me sont réservées.
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
4 Quand je me couche, je dis, « Quand me lèverai-je, et que la nuit aura disparu? Je me tourne et me retourne jusqu'à l'aube du jour.
Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
5 Ma chair est vêtue de vers et de mottes de poussière. Ma peau se referme et fait de nouvelles éruptions.
Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
6 Mes jours sont plus rapides que la navette d'un tisserand, et sont dépourvus d'espoir.
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
7 Oh, souviens-toi que ma vie n'est qu'un souffle. Mon œil ne verra plus rien de bon.
Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
8 L'œil de celui qui me voit ne me verra plus. Vos yeux seront sur moi, mais je ne le serai pas.
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
9 Comme la nuée se consume et s'évanouit, ainsi celui qui descend au séjour des morts n'en remontera plus. (Sheol h7585)
Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, (Sheol h7585)
10 Il ne retournera plus dans sa maison, sa place ne le connaîtra plus non plus.
не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
11 « C'est pourquoi je ne me tairai pas. Je parlerai dans l'angoisse de mon esprit. Je me plaindrai dans l'amertume de mon âme.
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
12 Suis-je une mer, ou un monstre marin, que tu as mis un garde sur moi?
Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
13 Quand je dis: « Mon lit me consolera ». Mon canapé soulagera ma plainte,'
Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
14 puis tu me fais peur avec des rêves et me terrifient à travers des visions,
то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
15 pour que mon âme choisisse l'étranglement, la mort plutôt que mes os.
І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
16 Je déteste ma vie. Je ne veux pas vivre éternellement. Laisse-moi tranquille, car mes jours ne sont qu'un souffle.
Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
17 Qu'est-ce que l'homme, pour que vous le magnifiez, que tu dois te concentrer sur lui,
Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
18 que vous lui rendiez visite chaque matin, et le tester à chaque instant?
Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
19 Jusqu'à quand ne détourneras-tu pas les yeux de moi? ni me laisser tranquille jusqu'à ce que j'aie avalé ma salive?
Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
20 Si j'ai péché, que dois-je faire pour toi, gardien des hommes? Pourquoi m'avoir choisi comme cible pour vous, pour que je sois un fardeau pour moi-même?
Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
21 Pourquoi ne pardonnes-tu pas ma désobéissance, et n'effaces-tu pas mon iniquité? Car maintenant, je vais me coucher dans la poussière. Vous me chercherez avec soin, mais je ne serai pas là. »
І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
