Job 14
1 « L'homme, qui est né d'une femme, est de peu de jours, et pleine d'ennuis.
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 Il croît comme une fleur, et on le coupe. Il fuit aussi comme une ombre, et ne continue pas.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 Ouvrez-vous les yeux sur une telle personne, et m'amener en jugement avec vous?
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 Qui peut faire sortir un objet pur d'un objet impur? Pas un seul.
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 Voyant que ses jours sont déterminés, le nombre de ses mois est avec vous, et vous avez nommé ses limites qu'il ne peut pas dépasser.
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 Détournez les yeux de lui, pour qu'il se repose, jusqu'à ce qu'il accomplisse, comme un mercenaire, sa journée.
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 « Car il y a de l'espoir pour un arbre si on le coupe, qu'il germera à nouveau, que sa tendre branche ne cessera pas.
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 Mais sa racine vieillit dans la terre, et son stock meurt dans le sol,
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 pourtant, grâce à l'odeur de l'eau, il bourgeonnera, et faire pousser des rameaux comme une plante.
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 Mais l'homme meurt, il est abattu. Oui, l'homme abandonne l'esprit, et où est-il?
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 Comme les eaux s'éloignent de la mer, et la rivière se vide et s'assèche,
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 Alors l'homme se couche et ne se relève pas. Jusqu'à ce que les cieux ne soient plus, ils ne se réveilleront pas, ni être tirés de leur sommeil.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 « Oh! si tu me cachais dans le séjour des morts, que tu me garderais secret jusqu'à ce que ta colère soit passée, que vous me désigniez un moment précis et que vous vous souveniez de moi! (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 Si un homme meurt, vivra-t-il de nouveau? J'attendrais tous les jours de ma guerre, jusqu'à ce que je sois libéré.
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 Vous appeliez, et je vous répondais. Vous auriez un désir pour le travail de vos mains.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 Mais maintenant, tu comptes mes pas. Ne veillez-vous pas sur mon péché?
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 Ma désobéissance est enfermée dans un sac. Vous fixez mon iniquité.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 « Mais la montagne qui s'écroule n'aboutit à rien. La pierre est retirée de sa place.
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 Les eaux usent les pierres. Ses torrents emportent la poussière de la terre. Donc vous détruisez l'espoir de l'homme.
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 Vous l'emportez à jamais sur lui, et il s'en va. Vous changez son visage, et le renvoyez.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 Ses fils viennent à l'honneur, et il ne le sait pas. Ils sont rabaissés, mais il ne le perçoit pas d'eux.
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 Mais sa chair, sur lui, souffre, et son âme en lui se lamente. »
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
