Jobin 6
1 Job vastasi ja sanoi:
А Йов відповів та й сказав:
2 "Oi, jospa minun suruni punnittaisiin ja kova onneni pantaisiin sen kanssa vaakaan!
„Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
3 Sillä se on nyt raskaampi kuin meren hiekka; sentähden menevät sanani harhaan.
то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
4 Sillä Kaikkivaltiaan nuolet ovat sattuneet minuun; minun henkeni juo niiden myrkkyä. Jumalan kauhut ahdistavat minua.
Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
5 Huutaako villiaasi vihannassa ruohikossa, ammuuko härkä rehuviljansa ääressä?
Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 Käykö äitelää syöminen ilman suolaa, tahi onko makua munanvalkuaisessa?
Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
7 Sieluni ei tahdo koskea sellaiseen, se on minulle kuin saastainen ruoka.
Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
8 Oi, jospa minun pyyntöni täyttyisi ja Jumala toteuttaisi minun toivoni!
О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
9 Jospa Jumala suvaitsisi musertaa minut, ojentaa kätensä ja katkaista elämäni langan!
О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
10 Niin olisi vielä lohdutuksenani-ja ilosta minä hypähtäisin säälimättömän tuskan alla-etten ole kieltänyt Pyhän sanoja.
то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
11 Mikä on minun voimani, että enää toivoisin, ja mikä on loppuni, että tätä kärsisin?
Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
12 Onko minun voimani vahva kuin kivi, onko minun ruumiini vaskea?
Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
13 Eikö minulla ole enää mitään apua, onko pelastus minusta karkonnut?
Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
14 Tuleehan ystävän olla laupias nääntyvälle, vaikka tämä olisikin hyljännyt Kaikkivaltiaan pelon.
Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
15 Minun veljeni ovat petolliset niinkuin vesipuro, niinkuin sadepurot, jotka juoksevat kuiviin.
Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
16 Ne ovat jääsohjusta sameat, niihin kätkeytyy lumi;
темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
17 auringon paahtaessa ne ehtyvät, ne häviävät paikastansa helteen tullen.
Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
18 Niiden juoksun urat mutkistuvat, ne haihtuvat tyhjiin ja katoavat.
Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
19 Teeman karavaanit tähystelivät, Seban matkueet odottivat niitä;
Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
20 he joutuivat häpeään, kun niihin luottivat, pettyivät perille tullessansa.
І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
21 Niin te olette nyt tyhjän veroiset: te näette kauhun ja peljästytte.
Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
22 Olenko sanonut: 'Antakaa minulle ja suorittakaa tavaroistanne lahjus minun puolestani,
Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
23 pelastakaa minut vihollisen vallasta ja lunastakaa minut väkivaltaisten käsistä'?
і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
24 Opettakaa minua, niin minä vaikenen; neuvokaa minulle, missä olen erehtynyt.
Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
25 Kuinka tehoaakaan oikea puhe! Mutta mitä merkitsee teidän nuhtelunne?
Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
26 Aiotteko nuhdella sanoja? Tuultahan ovat epätoivoisen sanat.
Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
27 Orvostakin te heittäisitte arpaa ja hieroisitte kauppaa ystävästänne.
і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
28 Mutta suvaitkaa nyt kääntyä minuun; minä totisesti en valhettele vasten kasvojanne.
Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
29 Palatkaa, älköön vääryyttä tapahtuko; palatkaa, vielä minä olen oikeassa siinä.
Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
30 Olisiko minun kielelläni vääryys? Eikö suulakeni tuntisi, mikä turmioksi on?"
Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
