Psalmien 78
1 Asaphin opetus. Kuule, kansani, minun lakini: kallistakaat korvanne minun suuni sanoihin.
Повчання Асафові. Послухай-но, народе мій, настанову мою, схиліть вуха свої до слів моїх вуст!
2 Minä avaan suuni sananlaskuun, ja vanhat tapaukset mainitsen,
Відкрию в притчі вуста мої, промовлю загадки прадавніх часів,
3 Jotka me kuulleet olemme ja tiedämme, ja meidän isämme meille jutelleet ovat,
які ми чули й пізнали і які розповідали нам предки наші.
4 Ettemme sitä salaisi heidän lapsiltansa, jälkeentulevaiselta sukukunnalta, julistain Herran kiitoksia, ja hänen voimaansa ja ihmeitänsä, jotka hän on tehnyt.
Не будемо приховувати їх від синів наших, розкажемо наступному поколінню про хвалу Господа й могутність Його, про чудеса, які Він здійснив.
5 Hän sääsi todistuksen Jakobissa, ja antoi lain Israelissa, jonka hän käski meidän isäimme opettaa lapsillensa,
Він засвідчив одкровення [Своє] Якову й встановив в Ізраїлі Закон [Свій], який заповідав предкам нашим, щоб вони навчили нащадків своїх,
6 Että vastatulevaiset oppisivat, ja lapset, jotka vielä syntyvät: kuin he kasvavat, että hekin myös ilmoittaisivat lapsillensa;
щоб знало наступне покоління, щоб діти, що народитися мають, сповістили свого часу й своїм нащадкам.
7 Että he panisivat toivonsa Jumalaan ja ei unohtaisi Jumalan tekoja, vaan pitäisivät hänen käskynsä,
Тоді вони сподівання своє покладуть на Бога, і не забуватимуть діянь Божих, і будуть дотримуватися Його заповідей.
8 Ja ei olisi niinkuin heidän isänsä, vastahakoinen ja kankia suku, joka ei vahvistanut sydäntänsä, ja heidän henkensä ei riippunut uskollisesti Jumalassa;
Вони не будуть подібні до своїх предків, покоління впертого й бунтівного, роду, чиє серце непевне і чий дух невірний Богові.
9 Niinkuin Ephraimin lapset, sota-aseilla varustetut joutsimiehet, pakenivat sodan ajalla.
Сини Єфремові, [хоча] й озброєні стрільці з лука, назад повернулися у день битви.
10 Ei he pitäneet Jumalan liittoa, ja ei vaeltaneet hänen laissansa.
Не дотримувалися вони Завіту Божого й відмовилися ходити в Законі Божому.
11 Ja he unohtivat hänen tekonsa ja ihmeensä, jotka hän heille osottanut oli.
Вони забули про Його звершення й чудеса, що Він їм показав.
12 Heidän isäinsä edessä teki hän ihmeitä, Egyptin maassa, Zoanin kedolla.
Перед предками їхніми здійснив Він чудо в землі Єгипту, в околицях Цоану.
13 Hän halkasi meren ja vei heitä sen lävitse, ja asetti vedet niinkuin roukkion.
Він розділив навпіл море й провів їх через нього, і поставив води грудами.
14 Ja hän talutti heitä yli päivää pilvellä, yli yötä tulen valolla.
Вів їх хмарою вдень, і цілу ніч – світлом вогню.
15 Hän halkasi kalliot korvessa, ja juotti heitä vedellä yltäkyllä.
Він розсікав скелі в пустелі й напував їх, немов із великої безодні.
16 Ja hän laski ojat vuotamaan kalliosta, niin että vedet siitä vuosivat niinkuin virrat.
Із скелі вивів потоки, і потекли рікою води.
17 Ja vielä he sittenkin syntiä tekivät häntä vastaan, ja vihoittivat korkeimman korvessa.
Але вони продовжували грішити проти Нього, бунтувати проти Всевишнього на висохлій землі.
18 He kiusasivat Jumalaa sydämessänsä, anoen ruokaa sielullensa.
Випробовували Бога в серцях своїх, вимагаючи їжу за своїми примхами.
19 He puhuivat Jumalaa vastaan ja sanoivat: voineeko Jumala valmistaa pöydän korvessa?
Вони говорили [зухвало] проти Бога, кажучи: «Чи не міг би Бог накрити стіл у пустелі?
20 Katso, kyllä tosin hän kallioon löi, ja vedet vuosivat, ja ojat juoksivat; mutta voineeko hän myös leipää antaa, eli kansallensa lihaa toimittaa?
Ось Він вдарив скелю, і потекли води, хлинули потоки. Хіба ж не може Він дати хліба чи приготувати м’яса народові Своєму?»
21 Kuin Herra sen kuuli, vihastui hän: ja tuli sytytettiin Jakobissa, ja julmuus tuli Israelin päälle,
Тому, коли почув це Господь, то розгнівався: вогонь загорівся проти Якова, і гнів [Його] спалахнув на Ізраїля,
22 Ettei he uskoneet Jumalan päälle, ja ei uskaltaneet hänen apuunsa.
бо не повірили вони Богові й не покладали надії на Його спасіння.
23 Ja hän käski pilviä ylhäältä, ja avasi taivaan ovet,
Тож наказав Він хмарам вгорі, і відчинив ворота небес,
24 Ja antoi sataa heille mannaa syödäksensä, ja antoi heille taivaan leipää.
і дощем пролив на них манну, щоб їли, і дав їм зерно небесне.
25 He söivät väkeväin leipää: hän lähetti heille kyllä ruokaa ravinnoksi.
Хліб могутніх їла людина, Він послав їм їжі вдосталь.
26 Hän antoi itätuulen puhaltaa taivaan alla, ja väkevyydellänsä kehoitti hän etelätuulen,
Він здійняв східний вітер у небесах і навів Своєю могутністю вітер південний.
27 Ja antoi sataa, niinkuin tomua, lihaa heille, ja lintuja niinkuin santaa meressä,
Дощем пролив Він на них м’ясо, немов пил, і, неначе пісок морський, – птахів крилатих,
28 Ja salli langeta keskelle heidän leiriänsä, joka paikassa kuin he asuivat.
яких розкидав Він серед табору, навколо помешкань їхніх.
29 Niin he söivät ja yltäkyllä ravittiin: ja hän antoi heille heidän himonsa,
Вони їли й добре наситилися – Він задовольнив бажання їхнє.
30 Kuin ei he vielä lakanneet himoitsemasta, ja ruoka oli vielä heidän suussansa,
Та ще не встигли вони вгамувати своєї примхи, ще їжа була в них на вустах,
31 Tuli Jumalan viha heidän päällensä, ja tappoi jaloimmat heidän seastansa, ja parahimmat Israelissa hän maahan löi.
як гнів Божий піднявся проти них, і вигубив найбільш пишних із них, і повалив додолу юнаків Ізраїля.
32 Mutta vielä sittenkin kaikissa näissä he syntiä tekivät ja ei uskoneet hänen ihmeitänsä.
Та попри все це вони далі грішили й не вірили чудесам Його.
33 Sentähden lopetti hän heidän päivänsä turhuudessa, ja heidän vuotensa kiiruhtain.
Тому Він загубив дні їхні в марноті й роки їхні – у смутку.
34 Kuin hän heitä tappoi, etsivät he häntä: ja he palasivat ja tulivat varhain Jumalan tykö,
Коли Він вбивав їх, тоді вони шукали Його, і наверталися, і прагнули Бога.
35 Ja muistelivat, että Jumala on heidän turvansa, ja Jumala korkein heidän lunastajansa.
І згадували, що Бог – їхня скеля і що Бог Всевишній – їхній Визволитель.
36 Ja he puhuivat hänelle ulkokullaisesti suullansa, ja valehtelivat hänelle kielellänsä.
Тоді промовляли Йому лестощі устами своїми і язиками своїми неправду перед Ним говорили;
37 Mutta heidän sydämensä ei ollut oikia hänen puoleensa, ja ei he pitäneet uskollisesti hänen liittoansa.
та серцями своїми не були вони з Ним щирі й не берегли вірності Його Завітові.
38 Mutta hän oli armollinen, ja antoi pahat teot anteeksi, ja ei hukuttanut heitä; ja hän käänsi pois usein vihansa, ettei hän laskenut kaikkea vihaansa menemään.
Та Він, милостивий, прощав гріх і не знищував їх. Багато разів відвертав гнів Свій і не будив усієї Своєї люті.
39 Sillä hän muisti heidän lihaksi, tuuleksi, joka menee pois ja ei palaja.
Він пам’ятав, що вони – тіло, вітер, що йде й не повертається.
40 Kuinka usein he vihoittivat hänen korvessa ja kehoittivat hänen erämaassa?
Скільки разів вони бунтували проти Нього в пустелі, засмучували Його в дикій землі!
41 Ja he kiusasivat taas Jumalaa joka aika, ja laittivat pyhää Israelissa.
Знову й знову випробовували Бога й засмучували Святого Ізраїлевого.
42 Ei he muistaneet hänen kättänsä sinä päivänä, jona hän lunasti heitä vihollisista:
Не пам’ятали ні [діянь] руки Його, ні того дня, коли Він визволив їх від ворога,
43 Niinkuin hän oli merkkinsä Egyptissä tehnyt, ja ihmeensä Zoanin kedolla,
коли ознаки Свої показав у Єгипті й чудеса Свої в околицях Цоану.
44 Koska hän heidän virtansa vereksi muutti, ettei he ojistansa taitaneet juoda:
Він перетворив їхні ріки на кров, і з потоків своїх вони пити не могли.
45 Koska hän turilaat heidän sekaansa lähetti, jotka heitä söivät, ja sammakot, jotka heitä hukuttivat;
Він послав на них рої комах, які пожирали їх, і жаб, що губили їх.
46 Ja antoi heidän tulonsa ruohomadoille, ja heidän työnsä heinäsirkoille;
Він віддав врожай їхній гусені й збіжжя їхнє – сарані.
47 Koska hän rakeilla heidän viinapuunsa löi, ja heidän metsäfikunansa jääkivillä;
Побив виноградники їхні градом і шовковиці – кригою.
48 Koska hän löi heidän karjansa rakeilla, ja heidän laumansa pitkäisen tulella;
Він віддав на поталу градові їхню худобу й отари їхні – блискавкам.
49 Hän lähetti heidän päällensä vihansa, närkästyksen, julmuuden ja ahdistuksen, pahain enkelien lähettämisellä;
Він послав на них полум’я Свого гніву, лють, обурення й біду – посольство злих ангелів.
50 Hän päästi vihansa heidän sekaansa, ja ei päästänyt heidän sielujansa kuolemasta, ja heidän eläimensä rutolla kuoletti;
Вирівняв стежку для гніву Свого; не утримав їхніх душ від смерті, але віддав життя їхнє на поталу моровиці.
51 Koska hän kaikki esikoiset löi Egyptissä, ensimäiset perilliset Hamin majoissa,
І вразив усіх первістків у Єгипті – перші плоди сили чоловічої в шатрах Хамових.
52 Ja antoi kansansa vaeltaa niinkuin lampaat, ja vei heidät niinkuin lauman korvessa,
Немов овець отару, Він вивів народ Свій, і, неначе стадо, провадив їх у пустелі.
53 Ja saatti heitä turvallisesti, ettei he peljänneet; vaan heidän vihollisensa peitti meri.
Вів їх у безпеці, так що вони не боялися, а ворогів їхніх вкрило море.
54 Ja hän vei heitä pyhänsä rajoihin, tämän vuoren tykö, jonka hänen oikia kätensä saanut oli.
І привів їх до границь святині Своєї, до тієї гори, яку здобула Його правиця.
55 Ja hän ajoi pois heidän edestänsä pakanat, ja jakoi heille perimisen arvalla: ja niiden majoissa antoi hän Israelin sukukunnat asua.
Прогнав перед ними народи, і простягнув мотузку землемірну, щоб спадок їхній переділити, і в наметах їхніх поселив племена Ізраїлеві.
56 Mutta he kiusasivat ja vihoittivat korkian Jumalan, ja ei pitäneet hänen todistuksiansa.
Але вони випробовували Бога Всевишнього, бунтували проти Нього й не дотримувалися Його одкровень.
57 Vaan he palasivat takaperin ja petollisesti luopuivat pois niinkuin heidän isänsäkin: poikkesivat pois niinkuin hellinnyt joutsi.
І відступали, і зраджували, як і батьки їхні; викручувалися, як [висковзує з рук] кривий лук.
58 Ja he vihoittivat hänen korkeuksillansa ja kehoittivat häntä epäjumalainsa kuvilla.
Гнівили Його [в капищах] на своїх пагорбах та ідолами своїми будили Його ревнощі.
59 Ja kuin Jumala sen kuuli, niin hän närkästyi, ja hylkäsi kovin Israelin,
Почув Бог, і запалав гнівом, і геть відцурався Ізраїля.
60 Niin että hän luopui asuinsiastansa Silossa, siitä majasta, jonka hän ihmisten sekaan asetti,
Покинув Оселю Свою в Шило – шатро, в якому Він мешкав серед людей.
61 Ja antoi heidän voimansa vankeuteen, ja heidän kauneutensa vihollisten käsiin.
І віддав Він могутність Свою у полон і красу Свою – у руки ворога.
62 Ja hän hylkäsi kansansa miekan alle, ja närkästyi perimistänsä vastaan.
Віддав Він народ Свій мечу на поталу й гнівом запалав на спадщину Свою.
63 Heidän parhaat nuorukaisensa kulutti tuli, ja heidän neitseensä ei tulleet häävirsillä kunnioitetuksi.
Юнаків їхніх пожер вогонь, а їхнім дівчатам весільних пісень не співали.
64 Heidän pappinsa kaatuivat miekalla; ja heidän leskensä ei itkeneet,
Священники його попадали від меча, а вдови його не плакали.
65 Ja Herra heräsi niinkuin joku makaavainen, niinkuin joku väkevä luihkaaja viinan juomisesta,
Тоді прокинувся Володар, немов від сну, неначе воїн, що витверезився від вина.
66 Ja löi vihollistansa perävieriin, ja pani ijankaikkisen häpiän heidän päällensä,
І вразив ворогів його ззаду, вкрив їх вічною ганьбою.
67 Ja heitti Josephin majan pois, ja ei valinnut Ephraimin sukukuntaa.
Тоді відцурався Він шатра Йосифового й не обрав племені Єфремового.
68 Vaan hän valitsi Juudan sukukunnan, Zionin vuoren, jota hän rakasti,
Але вибрав Він плем’я Юди, гору Сіон, яку полюбив.
69 Ja rakensi pyhänsä korkialle, niinkuin ijankaikkisesti pysyväisen maan,
Він збудував, немов висоти [небес], святилище Своє, і, як землю, заклав основи його навіки.
70 Ja valitsi palveliansa Davidin, ja otti hänen lammashuoneesta.
І обрав Свого слугу Давида, узявши його від кошар овечих,
71 Imettävistä lampaista haki hän hänen, että hän hänen kanssansa Jakobin kaitsis, ja Israelin hänen perimisensä.
привів його від овечок дійних, щоб пасти Якова, народ Свій, Ізраїля, Свій спадок.
72 Ja hän kaitsi heitä kaikella sydämensä vakuudella, ja hallitsi heitä kaikella ahkeruudella.
І він пас їх у невинності свого серця і вів їх розумно руками своїми.
