< Psalmien 44 >
1 Koran lasten opetus, edelläveisaajalle. Jumala! me olemme korvillamme kuulleet, meidän isämme ovat meille luetelleet, mitäs heidän aikanansa ja muinen tehnyt olet.
Для дириґента хору. Синів Коре́євих. Псало́м навча́льний. Боже, своїми ушима ми чули, наші батьки́ нам оповіда́ли: велике Ти ді́ло вчинив за їхніх днів, за днів старода́вніх:
2 Sinä olet ajanut pakanat pois kädelläs; mutta heidät sinä olet istuttanut siaan: sinä olet kansat kadottanut, mutta heitä sinä olet levittänyt.
Ти вигнав пога́нів Своєю рукою, а їх осади́в, понищив народи, а їх Ти поши́рив!
3 Sillä ei he ole miekallansa maata omistaneet, ja heidän käsivartensa ei auttaneet heitä, vaan sinun oikia kätes ja sinun käsivartes, ja sinun kasvois valkeus; sillä sinä mielistyit heihin.
Не мече́м бо своїм вони землю посі́ли, і їхнє раме́но їм не помогло́, — а прави́ця Твоя та раме́но Твоє, та Світло обличчя Твого́, бо Ти їх уподо́бав!
4 Jumala, sinä olet minun kuninkaani, joka autuuden Jakobille lupaat.
Ти Сам — Цар мій, о Боже, звели ж про спасі́ння для Якова:
5 Sinun kauttas me vihollisemme paiskaamme maahan; sinun nimessäs me tallaamme vastaankarkaajamme.
Тобою поб'ємо своїх ворогів, Ім'я́м Твоїм будемо топта́ти повсталих на нас,
6 Sillä en minä luota joutseeni, eikä miekkani auta minua.
бо я буду наді́ятися не на лу́ка свого́, і мій меч не поможе мені,
7 Mutta sinä autat meitä vihollisistamme, ja saatat niitä häpiään, jotka meitä vihaavat.
але Ти нас спасеш від противників наших, і наших нена́висників засоро́миш!
8 Jumalasta me kerskaamme joka päivä, ja kiitämme sinun nimeäs ijankaikkisesti, (Sela)
Ми хва́лимось Богом щодня́, і пові́ки Ім'я́ Твоє сла́вимо, (Се́ла)
9 Miksi sinä nyt sysäät meitä pois, ja annat meidän häpiään tulla, etkä lähde meidän sotajoukkomme kanssa?
та однак Ти покинув і нас засоро́мив, і вже не вихо́диш із нашими ві́йськами:
10 Sinä annat meidän paeta vihollistemme edessä, että ne raatelisivat meitä, jotka meitä vihaavat.
Ти вчинив, що від ворога ми оберну́лись назад, а наші нена́висники грабува́ли собі наш маєток.
11 Sinä annat meitä syötäviksi niinkuin lampaita, ja hajoitat pakanain sekaan.
Ти віддав нас на по́їд, немов тих ове́чок, і нас розпоро́шив посеред наро́дів,
12 Sinä myit kansas ilman hintaa, ja et mitään siitä ottanut.
Ти за бе́зцін продав Свій наро́д, і ціни́ йому не побільши́в!
13 Sinä panet meitä häpiäksi läsnä-asuvaisillemme, pilkaksi ja nauruksi niille, jotka meidän ympärillämme ovat.
Ти нас нашим сусідам віддав на знева́гу, на нару́гу та по́сміх для наших око́лиць,
14 Sinä teet meitä sananlaskuksi pakanain seassa, ja että kansat vääntelevät päätänsä meidän tähtemme.
Ти нас учинив за прислі́в'я пога́нам, і головою хита́ють наро́ди на нас.
15 Joka päivä on minun häväistykseni minun edessäni; ja minun kasvoini häpiä peittää minun,
Передо мною щоденно безче́стя моє, і сором вкриває обличчя моє, —
16 Että minun pitää pilkkaajia ja laittajia kuuleman, ja viholliset ja tylyt kostajat näkemän.
через голос того, хто лає мене й проклинає, через ворога й ме́сника.
17 Nämät kaikki ovat tulleet meidän päällemme; ja emme sentähden ole sinua unhottaneet, emmekä petollisesti sinun liittoas vastaan tehneet.
Прийшло було все це на нас, та ми не забу́ли про Тебе, й заповіту Твого не пору́шили,
18 Ja ei meidän sydämemme takaperin kääntynyt, eikä meidän käymisemme poikennut sinun tiestäs;
не вступи́лось назад наше серце, і не відхили́вся наш крок від Твоєї доро́ги!
19 Ettäs meitä niin löit rikki lohikärmeiden seassa ja peitit meitä kuoleman varjolla.
Хоч у місце шака́лів Ти ви́пхнув був нас, і прикрив був нас сме́ртною тінню, —
20 Jos me olisimme meidän Jumalamme nimen unhottaneet, ja meidän kätemme nostaneet vieraalle Jumalalle,
чи й тоді ми забули Ім'я́ Бога нашого, і руки свої простягну́ли до Бога чужого?
21 Eikö Jumala sitä etsisi? vaan hän itse tietää meidän sydämemme pohjan.
Таж про те Бог дові́дається, бо Він знає тає́мності серця, —
22 Sillä sinun tähtes me surmataan joka päivä: ja me luetaan teuraslampaiksi.
що нас побива́ють за Тебе щоденно, пораховано нас, як овечок жерто́вних.
23 Herää, Herra, miksis makaat? valvo, ja älä meitä sysää pois kaiketikaan.
Прокинься ж, — для чо́го Ти, Господи, спиш? Пробуди́ся, — не кидай наза́вжди!
24 Miksis peität kasvos, ja unohdat meidän raadollisuutemme ja ahdistuksemme?
Для чо́го обличчя Своє Ти ховаєш, забуваєш про нашу недолю та нашу тісно́ту?
25 Sillä meidän sielumme on painettu alas maahan asti: meidän vatsamme riippuu maassa.
Бо душа наша зни́жилася аж до по́роху, а живіт наш приліг до землі.
26 Nouse, auta meitä, ja lunasta meitä laupiutes tähden!
Устань же, о По́моче наша, і ви́купи нас через милість Свою!