Psalmien 137

1 Babelin virtain tykönä me istuimme ja itkimme, kuin me Zionin muistimme.

Біля річок Вавилона, там сиділи ми й плакали, згадуючи Сіон.

2 Kanteleemme me ripustimme pajuihin, jotka siellä olivat.

На вербах посеред міста ми повісили наші арфи,

3 Siellä he käskivät meidän veisata, jotka meitä vankina pitivät, ja iloita meidän itkussamme: Veisatkaat meille Zionin virsiä.

бо там поневолювачі наші просили від нас слів пісні й гнобителі наші [вимагали від нас] радості: «Заспівайте нам одну з пісень Сіону!»

4 Kuinka me veisaisimme Herran veisun vieraalla maalla?

Як можемо ми пісню Господню на землі чужій співати?

5 Jos minä unohdan sinua, Jerusalem, niin olkoon oikia käteni unohdettu.

Якщо я забуду тебе, Єрусалиме, нехай забуде правиця моя [рухи свої].

6 Tarttukoon kieleni suuni lakeen, ellen minä sinua muista, ellen minä tee Jerusalemia ylimmäiseksi ilokseni.

Нехай прилипне язик мій до піднебіння, якщо я не пам’ятатиму тебе, якщо я не піднесу Єрусалима як найвищу радість мою.

7 Herra, muista Edomin lapsia Jerusalemin päivänä, jotka sanovat: repikäät maahan hamaan hänen perustukseensa asti.

Нагадай, Господи, синам Едомовим день [захоплення] Єрусалима, коли вони говорили: «Руйнуйте, руйнуйте його до самих підвалин!»

8 Sinä hävitetty tytär, Babel; autuas on, se joka sinulle kostaa, niinkuin sinä meille tehnyt olet.

Донько Вавилона, приречена на спустошення, блаженний той, хто віддасть тобі за те, що ти накоїла нам!

9 Autuas on se, joka piskuiset lapses ottaa ja paiskaa kiviin.

Блаженний той, хто схопить і розіб’є об скелю твоїх немовлят!