Psalmien 104
1 Kiitä Herraa, sieluni! Herra, minun Jumalani, sinä olet sangen suuresti kunnioitettu, suurella kunnialla ja kaunistuksella olet sinä puetettu.
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
2 Sinä puetat itses valkeudella niinkuin vaatteella: sinä levität taivaat niinkuin peitteen.
Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
3 Sinä peität sen päällyksen vedellä: sinä menet pilvissä niinkuin ratasten päällä, ja käyt tuulen siipein päällä.
Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
4 Sinä teet enkelis hengeksi ja palvelias liekitseväiseksi tuleksi.
Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
5 Sinä joka maan perustit perustuksensa päälle, ettei sen pidä liikkuman ijankaikkisesti.
Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
6 Syvyydellä sinä sen peität niinkuin vaatteella, ja vedet seisovat vuorilla.
безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
7 Mutta sinun nuhtelemisestas he pakenevat: sinun jylinästäs he menevät pois.
від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
8 Vuoret astuvat ylös, ja laaksot astuvat alas siallensa, johon heidät perustanut olet.
виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
9 Määrän sinä panit, jota ei he käy ylitse, eikä palaja maata peittämään.
Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
10 Sinä annat lähteet laaksoissa kuohua, niin että ne vuorten välitse vuotavat;
Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
11 Että kaikki eläimet metsässä joisivat, ja että pedot janonsa sammuttaisivat.
напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
12 Heidän tykönänsä istuvat taivaan linnut, ja visertävät oksilla.
Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
13 Sinä liotat vuoret ylhäältä: sinä täytät maan hedelmällä, jonka sinä saatat.
Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
14 Sinä kasvatat ruohon karjalle, ja jyvät ihmisten tarpeeksi, tuottaakses leipää maasta.
Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
15 Ja että viina ihmisen sydämen ilahuttaa, ja hänen kasvonsa kaunistuu öljystä: ja leipä vahvistaa ihmisen sydämen.
і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
16 Että Herran puut nesteestä täynnä olisivat: Libanonin sedripuut, jotka hän on istuttanut;
Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
17 Siellä linnut pesiä tekevät, ja haikarat hongissa asuvat.
що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
18 Korkiat vuoret ovat metsävuohten turva, ja kivirauniot kaninein.
Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
19 Sinä teet kuun aikoja jakamaan, ja aurinko tietää laskemisensa.
і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
20 Sinä teet pimeyden ja yö tulee: silloin kaikki metsän eläimet tulevat ulos.
Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
21 Nuoret jalopeurat saaliin perään kiljuvat, ja elatustansa Jumalalta etsivät.
рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
22 Mutta kuin aurinko koittaa, niin he kokoontuvat, ja luolissansa makaavat.
Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
23 Niin menee myös ihminen työhönsä, ja askareillensa ehtoosen asti.
Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
24 Herra, kuinka suuret ja monet ovat sinun käsialas? Sinä olet kaikki taitavasti säätänyt, ja maa on täynnä sinun tavaraas.
Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
25 Tämä meri, joka niin suuri ja lavia on, siinä epälukuiset liikuvat, sekä pienet että suuret eläimet;
Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
26 Siellä haahdet kuljeskelevat: siinä valaskalat ovat, jotkas tehnyt olet, leikitsemään hänessä.
Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
27 Kaikki odottavat sinua, ettäs heille antaisit ruan ajallansa.
Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
28 Koskas heille annat, niin he kokoovat: koskas kätes avaat, niin he hyvyydellä ravitaan.
Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
29 Jos sinä kasvos peität, niin he hämmästyvät: koska sinä otat heidän henkensä pois, niin he hukkuvat, ja tomuksi tulevat jälleen.
Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
30 Sinä lähetät ulos henkes, niin he luoduksi tulevat, ja sinä uudistat maan muodon.
Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
31 Herran kunnia pysyy ijankaikkisesti: Herra iloitsee töissänsä.
Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
32 Hän katsahtaa maan päälle, niin se vapisee: hän rupee vuoriin, niin ne suitsevat.
Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
33 Minä veisaan Herralle minun elinaikanani, ja kiitän minun Jumalaani niinkauvan kuin minä olen.
Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
34 Minun puheeni kelpaa hänelle, ja minä iloitsen Herrassa.
Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
35 Syntiset maalta lopetetaan, ja jumalattomat ei pidä silleen oleman: kiitä Herraa, sieluni, Halleluja!
Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
