Psalmien 102
1 Raadollisen rukous, kuin hän murheissansa on, ja valituksensa Herran eteen vuodattaa. Herra, kuule minun rukoukseni, ja anna minun huutoni tykös tulla!
Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. Господи, ви́слухай молитву мою, і блага́ння моє нехай ді́йде до Тебе!
2 Älä kasvojas minulta peitä hädässä: kallista korvas minun puoleeni; koska minä sinua rukoilen, niin kuule pian minun rukoukseni.
Не ховай від мене обличчя Свого́, в день недолі моєї — схили Своє ухо до ме́не, в день блага́ння озвися неба́вом до мене!
3 Sillä minun päiväni ovat kuluneet niinkuin savu, ja minun luuni ovat poltetut niinkuin kekäle.
Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої — немов ви́сохли в о́гнищі.
4 Minun sydämeni on lyöty ja kuivettunut niinkuin heinä, niin että minä myös unohdan leipäni syödä.
Як трава та — поби́те та ви́сохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій.
5 Minun luuni tarttuvat lihaani huokauksestani.
Від зо́йку стогна́ння мого прили́пли до тіла мого мої кості.
6 Minä olen niinkuin ruovonpäristäjä korvessa: minä olen niinkuin hyypiä hävitetyissä kaupungeissa.
Уподо́бився я пелика́нові пустині, я став, як той пу́гач руїн!
7 Minä valvon, ja olen niinkuin yksinäinen lintu katon päällä.
Я безсонний, і став, немов пташка само́тня на да́сі.
8 Joka päivä häpäisevät viholliseni minua, ja jotka minua syljeskelevät, vannovat minun kauttani.
Увесь день ображають мене вороги́ мої, ті, хто з мене кепку́є, заприсяглись проти мене!
9 Sillä minä syön tuhkaa niinkuin leipää, ja sekoitan juomani itkulla,
І по́піл я їм, немов хліб, а напо́ї свої із плаче́м перемі́шую, —
10 Sinun uhkaukses ja vihas tähden, ettäs minun nostanut olet ja paiskannut maahan.
через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене́.
11 Minun päiväni ovat kuluneet niinkuin varjo, ja minä kuivetun niinkuin ruoho.
Мої дні — як похи́лена тінь, а я сохну, немов та трава!
12 Mutta sinä, Herra, pysyt ijankaikkisesti, ja sinun muistos sukukunnasta sukukuntaan.
А Ти, Господи, бу́деш повік пробува́ти, а пам'ять Твоя — з роду в рід.
13 Nouse siis ja armahda Zionia; sillä aika on häntä armahtaa, ja aika on tullut.
Ти встанеш та змилуєшся над Сіо́ном, бо час учини́ти йому милосердя, бо прийшов речене́ць,
14 Sillä sinun palvelias halajavat sitä rakentaa, ja näkisivät mielellänsä, että hänen kivensä ja kalkkinsa valmiit olisivat,
бо раби Твої покоха́ли й камі́ння його́, і порох його полюбили!
15 Että pakanat Herran nimeä pelkäisivät, ja kaikki kuninkaat maan päällä sinun kunniaas.
І будуть боятись наро́ди Господнього Йме́ння, а всі зе́мні царі — слави Твоєї.
16 Kuin Herra rakentaa Zionin, niin hän nähdään kunniassansa.
Бо Господь побудує Сіона, поя́виться в славі Своїй.
17 Hän kääntää itsensä hyljättyjen rukouksen puoleen, ja ei katso heidän rukoustansa ylön.
До молитви забутих зве́рнеться Він, і моли́тви їхньої не осоро́мить.
18 Se pitää kirjoitettaman tulevaisille sukukunnille, ja se kansa, joka luodaan, pitää kiittämän Herraa.
Запишеться це поколі́нню майбу́тньому, і наро́д, який ство́рений буде, хвали́тиме Господа,
19 Sillä hän katselee pyhästä korkeudestansa: Herra näkee taivaasta maan päälle,
бо споглянув Він із високо́сти святої Своєї, Господь зо́рив на землю з небе́с,
20 Että hän kuulee vankein huokaukset, ja kirvoittaa kuoleman lapset;
щоб почути зідха́ння ув'я́зненого, щоб на смерть прироко́ваних ви́зволити,
21 Että he saarnaavat Herran nimeä Zionissa, ja hänen kiitostansa Jerusalemissa,
щоб розповіда́ти про Йме́ння Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі — про славу Його,
22 Koska kansat ynnä kokoontuvat, ja valtakunnat, Herraa palvelemaan.
коли ра́зом зберу́ться наро́ди й держа́ви служи́ти Господе́ві.
23 Hän nöyryyttää tiellä minun voimani: hän lyhentää minun päiväni.
Мою силу в дорозі Він ви́снажив, дні мої скороти́в.
24 Minä sanoin: minun Jumalani, älä minua ota pois keski-ijässäni: sinun ajastaikas pysyvät suvusta sukuun.
Я кажу́: „Боже мій, — не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої ро́ки — на вічні віки.
25 Sinä olet muinen maan perustanut, ja taivaat ovat sinun käsialas.
Колись землю Ти був закла́в, а небо — то чин Твоїх рук, —
26 Ne katoovat, mutta sinä pysyt: ne kaikki vanhenevat niinkuin vaate: ne muuttuvat niinkuin vaate, koska sinä heitä muuttelet.
позникають вони, а Ти бу́деш стояти. І всі вони, як оде́жа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання́, — і мину́ться вони.
27 Mutta sinä pysyt niinkuin sinä olet, ja sinun vuotes ei lopu.
Ти ж — Той Самий, а роки Твої не закі́нчаться!
28 Sinun palveliais lapset pysyvät ja heidän sikiänsä sinun edessäs menestyvät.
Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоя́тиме міцно перед обличчям Твоїм!“
