Sananlaskujen 1
1 Salomon, Davidin pojan, Israelin kuninkaan sananlaskut;
При́повісті Соломона, сина Давидового, царя Ізраїлевого, —
2 Oppia viisautta ja kuritusta, ymmärtää tiedon puhetta,
щоб пізна́ти премудрість і карність, щоб зрозуміти розсу́дні слова́,
3 Vastaanottaa ymmärryksen neuvoa, vanhurskautta, oikeutta ja siveyttä;
щоб прийняти напоу́млення мудрости, праведности, і пра́ва й простоти,
4 Että tyhmät viisaaksi tulisivat ja nuorukaiset taidon ja ymmärryksen saisivat.
щоб мудрости дати простоду́шним, юнако́ві — пізна́ння й розва́жність.
5 Joka viisas on, se kuulkaan, että jän viisaammaksi tulis; ja joka toimellinen on, se ottakoon neuvon,
Хай послухає мудрий — і примно́жить науку, а розумний здобу́де хай мудрих думо́к,
6 Että hän ymmärtäis sananlaskut ja niiden selityksen, viisasten opin ja heidän tapauksensa.
щоб пізнати ту при́повість та загадко́ве говорення, слова мудреці́в та їхні за́гадки.
7 Herran pelko on viisauden alku; tyhmät hylkäävät viisauden ja opin.
Страх Господній — початок прему́дрости, — нерозумні пого́рджують мудрістю та напу́чуванням.
8 Poikani kuule isäs kuritusta, ja älä hylkää äitis käskyä!
Послухай, мій сину, напу́чення батька свого́, і не відкидай науки матері своєї, —
9 Sillä se on sinun sinun pääs päällä otollinen kaunistus, ja käädyt kaulassas.
вони бо хороший вінок для твоєї голови, і прикра́са на шию твою.
10 Poikani! jos pahanjuoniset sinua sinua houkuttelevat, niin älä heihin suostu.
Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти, — то з ними не згоджуйся ти!
11 Jos he sanovat: käy meidän kanssamme: me väijymme verta, ja viritämme pauloja nuhteettoman eteen ilman syytä;
Якщо скажуть вони: „Ходи з нами, чатуймо на кров, безпричи́нно засядьмо на неповинного,
12 Me nielemme hänen, niinkuin helvetti elävältä, ja hurskaan niinkuin hautaan pudotamme; (Sheol h7585)
живих поковтаймо ми їх, як шео́л, та здорових, як тих, які сходять до гро́бу! (Sheol h7585)
13 Me löydämme kaikellaista kallista tavaraa, ja täytämme huoneemme saaliista;
Ми зна́йдемо всіляке багатство цінне́, перепо́внимо здо́биччю наші хати́.
14 Koettele meidän kanssamme: meillä kaikilla pitää yksi kukkaro oleman:
Жеребо́к свій ти кинеш із нами, — буде са́ква одна для всіх нас“, —
15 Poikani! älä vaella heidän kanssansa: estä jalkas heidän retkiltänsä.
сину мій, — не ходи ти доро́гою з ними, спини́ но́гу свою від їхньої сте́жки,
16 Sillä heidän jalkansa juoksevat pahuuteen, ja he kiiruhtavat verta vuodattamaan.
бо біжать їхні но́ги на зло, і поспішають, щоб кров проливати!
17 Sillä turhaan verkot viritetään lintuin silmäin edessä.
Бож нада́рмо поставлена сі́тка на о́чах усього крила́того:
18 Itse he myös väijyvät toinen toisensa verta, ja petoksella seisovat toinen toisensa hengen perään.
то вони на кров власну чату́ють, засідають на душу свою!
19 Niin kaikki ahneet tekevät, ja ahneus on isännillensä surmaksi.
Такі то доро́ги усіх, хто за́здрий чужого добра: воно́ бере душу свого власника́!
20 Viisaus ulkona valittaa, ja kadulla äänensä ilmoittaa.
Кличе мудрість на вулиці, на пло́щах свій голос дає,
21 Hän huutaa kansan edessä portissa, ja tuottaa sanansa edes kaupungissa, sanoen:
на шумли́вих місцях проповідує, у місті при входах до брам вона каже слова́ свої:
22 Kuinka kauvan te tyhmät tahdotte olla taitamattomat, ja pilkkakirveet rakastaa naurua? ja te hullut vihata opetusta?
„Доки ви, нерозумні, глупо́ту любитимете? Аж доки насмі́шники будуть кохатись собі в глузува́нні, а безглу́зді нена́видіти будуть знания́?
23 Kääntäkäät itsenne minun kuritukseni puoleen: katso, ja minä tuon teille henkeni edes, ja ilmoitan teille sanani;
Зверніться но ви до карта́ння мого́, — ось я виллю вам духа свого, сповіщу́ вам слова свої!
24 Että minä kutsuin teitä, ja te estelitte teitänne: minä kokotin käteni, ja ei yksikään ottanut siitä vaaria,
Бо кликала я, та відмовились ви, простягла́ була руку свою, та ніхто не прислу́хувався!
25 Te hylkäsitte kaiken neuvoni, ja ette tahtoneet kuritustani;
І всю раду мою ви відкинули, карта́ння ж мого не схотіли!
26 Niin minä myös nauran teidän vahinkoanne, ja pilkkaan teitä, kuin teidän päällenne tulee se, jota te pelkäätte,
Тож у вашім нещасті сміятися буду і я, насміха́тися буду, як при́йде ваш страх.
27 Kuin se tulee, jota te pelkäätte, niinkuin rajuilma, ja tuska niinkuin tuulispää; kuin teidän päällenne tulee ahdistus ja vaiva.
Коли при́йде ваш страх, немов вихор, і прива́литься ваше нещастя, мов буря, як при́йде недоля та у́тиск на вас,
28 Silloin he minua avuksensa huutavat, ja en minä kuule heitä: varhain he etsivät minua, ja ei löydä minua.
тоді кликати бу́дуть мене, але не відпові́м, будуть шукати мене, та не зна́йдуть мене, —
29 Että he vihasivat opetusta, ja ei ottaneet vastaan Herran pelkoa,
за те, що науку знена́виділи, і не ви́брали стра́ху Господнього,
30 Eikä tyytyneet minun neuvooni, mutta laittivat kaiken kuritukseni;
не хотіли поради моєї, пого́рджували всіма моїми доко́рами!
31 Niin pitää heidän syömän tiensä hedelmästä, ja neuvostansa ravituksi tuleman.
І тому́ хай їдять вони з пло́ду дороги своєї, а з порад своїх хай насища́ються, —
32 Sillä tyhmäin himo tappaa heidät, ja hulluin onni kadottaa heidät.
бо відсту́пство безумних заб'є їх, і безпе́чність безтя́мних їх ви́губить!
33 Mutta joka minua kuulee, hän asuu turvallisesti, ja ei mitään pahaa pelkää.
А хто мене слухає, той буде жити безпе́чно, і буде спокійний від страху перед злом!“
