Jobin 6
1 Niin Job vastasi ja sanoi:
А Йов відповів та й сказав:
2 Jos minun surkeuteni punnittaisiin, ja minun kärsimiseni yhtä haavaa laskettaisiin vaa´an päälle,
„Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
3 Niin se olis raskaampi kuin santa meressä; sentähden ovat minun sanani nielletyt ylös.
то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
4 Sillä Kaikkivaltiaan nuolet ovat minussa, joiden myrkky särpää minun henkeni; ja Jumalan kauhistus tarkoittaa minua.
Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
5 Huutaako metsä-aasi, kuin hänellä ruohoja on? ammuuko härkä, kuin hänellä on ruokaa?
Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 Syödäänkö mautointa ilman suolaa? eli maistaako valkuainen munan ruskuaisen ympäriltä?
Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
7 Jota minun sieluni ennen kuoitti, se on nyt minun ruokani minun kipuni tähden.
Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
8 Jospa minun rukoukseni tapahtuis, ja Jumala antais minulle, mitä minä toivon!
О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
9 Että Jumala tahtois ja löis minun rikki, ja päästäis kätensä särkemään minua;
О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
10 Niin olis minulla vielä sitte lohdutus, ja minä vahvistuisin sairaudessani, ellei hän säästäisi minua: en ole mitään kuitenkaan kieltänyt pyhän puhetta.
то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
11 Mikä on minun väkeni, että minä voisin toivoa? ja mikä on minun loppuni, että minun sieluni vois kärsiväinen olla?
Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
12 Onko minun väkeni kivinen? eli minun lihani vaskinen?
Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
13 Ei ole minulla missään apua; ja minun saatuni on pois ajettu minulta.
Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
14 Joka ei osoita lähimmäisellensä laupiutta, hän hylkää Kaikkivaltiaan pelvon.
Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
15 Minun veljeni ovat rikkoneet minua vastaan, niinkuin oja ja niinkuin väkevä virta ohitse menneet,
Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
16 Jotka ovat kauhiat jäästä, ja jotka lumi peittää.
темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
17 Kuin helle heitä ahdistaa, pitää heidän nääntymän, ja kuin palava on, pitää heidän katooman paikastansa.
Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
18 Heidän polkunsa poikkeevat pois; he raukeevat tyhjään ja hukkuvat.
Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
19 He katsoivat Temanin tietä, rikkaan Arabian polkuja he toivoivat.
Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
20 Mutta heidän pitää häpiään tuleman, ratki surutoinna ollessansa; ja heidän pitää häpeemän siihen tultuansa.
І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
21 Sillä ette nyt mitään ole; ja että te näette surkeuden, pelkäätte te.
Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
22 Olenko minä sanonut: Tuokaat minulle! eli antakaat minun edestäni lahjoja teidän tavarastanne?
Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
23 Ja pelastakaat minua vihollisten kädestä, ja vapahtakaat minua tyrannein käsistä?
і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
24 Opettakaat minua, minä olen ääneti, ja jota en minä tiedä, niin neuvokaat minua.
Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
25 Kuinka vahvat ovat oikeuden puheet? kuka teissä on se, joka sitä laittaa taitaa?
Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
26 Te ajattelette sanoja, ainoastaan nuhdellaksenne, ja teette sanoillanne epäileväisen mielen.
Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
27 Te karkaatte köyhän orvon päälle, ja kaivatte lähimmäisellenne kuoppaa.
і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
28 Mutta että te nyt tahdotte, niin katsokaat minun päälleni, jos minä teidän edessänne valhettelen.
Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
29 Palatkaat nyt, olkoon pois vääryys: Tulkaat jälleen; minun vastaukseni pitää oikia oleman.
Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
30 Onko minun kielessäni vääryyttä? eikö minun suulakeni ymmärrä vaivoja?
Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
