Jobin 41
1 Taidatkos vetää Leviatanin ongella, ja sitoa hänen kielensä nuoralla?
Чи левіята́на потя́гнеш гачко́м, і йому язика стягнеш шну́ром?
2 Taidatkos panna ongen hänen sierameensa, ja hänen leukaluunsa pistää naskalilla lävitse?
Чи очерети́ну вкладеш йому в ні́здря, чи терни́ною що́ку йому продіра́виш?
3 Luuletkos, että hän sinua paljon rukoilee, ja liehakoitsee sinun edessäs?
Чи він бу́де багато благати тебе, чи бу́де тобі говорити лагі́дне?
4 Luuletkos, että hän tekee liiton sinun kanssas, saadakses häntä alinomaiseksi orjakses?
Чи складе він умову з тобою, і ти ві́зьмеш його за раба собі вічного?
5 Taidatkos leikitä hänen kanssansa niinkuin linnun kanssa, eli sitoa hänen sinun piikais sekaan?
Чи ним ба́витись будеш, як пта́хом, і прив'яжеш його для дівча́ток своїх?
6 Luuletkos hänen kumppaneilta leikattaman, jaettaa kauppamiehille.
Чи ним спільники́ торгува́тимуть, чи поділять його між купців -ханане́їв?
7 Taidatkos täyttää koko verkkohuoneen hänen nahallansa, eli kalamiesten kokkoin hänen päällänsä.
Чи шпилька́ми проко́лиш ти шкіру його, а остро́гою ри́б'ячою — його го́лову?
8 Koska sinä häneen rupeet kädelläs, niin muista, ettäs tulet sotaan, josta et sinä mitään voita.
Поклади ж свою ру́ку на нього, й згадай про війну, — і більше того не чини!
9 Katso, hänen toivonsa pettää hänen; sillä koska hän hänen näkee, mukeltaneeko hän pois?
Тож наді́я твоя неправдива, — на сам ви́гляд його упаде́ш.
10 Ei ole niin rohkiaa, kuin tohtii hänen herättää: kuka siis seisoo minun edessäni?
Нема смільчака́, щоб його він збудив, — а хто ж перед обличчям Моїм зможе стати?
11 Kuka on minulle jotakin ennen antanut, että minä sen hänelle maksaisin? Minun ovat kaikki, mitä kaikkein taivasten alla on.
Хто ви́йде навпроти Мене́ — й буде ці́лий? Що під небом усім — це Моє!
12 Minun täytyy puhua kuinka suuri, kuinka väkevä ja kuinka kaunis hän on.
Не буду мовчати про чле́ни його, про стан його сили й красу́ його складу.
13 Kuka riisuu hänen vaatteensa? Kuka tohtii ruveta hänen hampaisiinsa?
Хто відкриє пове́рхню одежі його? Хто піді́йде коли до двійни́х його ще́лепів?
14 Kuka voi avata hänen leukaluunsa, jotka ovat hirmuiset hänen hammastensa ympäri?
Двері обличчя його хто відчи́нить? Навко́ло зубів його жах!
15 Hänen suomuksensa ovat pulskiat, kiinnitetyt toinen toiseensa, niinkuin sinetti.
Його спи́на — канали щитів, поє́днання їх — крем'яна́я печать.
16 Yksi on kiinni toisessa, niin ettei tuuli pääse lävitse.
Одне до одно́го дохо́дить, а вітер між ними не про́йде.
17 Ne ovat kiinni toinen toisessansa ja pysyvät yhdessä, ettei heitä taideta eroittaa.
Одне до одно́го притве́рджені, сполучені, і не відді́ляться.
18 Hänen aivastamisestansa kiiltää valkeus, ja hänen silmänsä ovat niinkuin aamuruskon silmälaudat.
Його чха́ння засвічує світло, а очі його — як пові́ки зорі́ світово́ї!
19 Hänen sunstansa käyvät tulisoitot ulos, ja tuliset kipinät sinkoilevat.
Бу́хає по́лум'я з па́щі його, вириваються і́скри огне́нні!
20 Hänen sieraimistansa käy ulos savu, niinkuin kiehuvasta padasta ja kattilasta.
Із ні́здер його валить дим, немов з то́го горшка, що кипить та біжить.
21 Hänen henkensä on niinkuin tulinen hiili, ja hänen suustansa käy liekki ulos.
Його по́дих розпалює ву́гіль, і бу́хає по́лум'я з па́щі його.
22 Hänen kaulansa on vahva; ja se on hänen ilonsa, kuin hän tekee jotakin vahinkoa.
Сила ночує на шиї його, а страх перед ним утікає.
23 Hänen lihansa jäsenet ovat kiinni toinen toisessansa, ne ovat hänessä kiinni, ettei hän liikuteta.
М'ясо нутра́ його міцно тримається, — воно в ньому тверде́, не хитається.
24 Hänen sydämensä on kova niinkuin kivi, ja niin vahva kuin alimmainen myllyn kivi.
Його серце, мов з каменя вилите, і тверде́, як те долішнє жо́рно!
25 Kuin hän korottaa itsensä, niin väkevät peljästyvät; kuin hän joutuu edes, niin ei siellä armoa ole.
Як підво́диться він, перелякуються силачі́, та й ховаються з жа́ху.
26 Jos hänen tykönsä mennään miekalla eli keihäällä, aseilla eli haarniskoilla, niin ei hän itsiänsä liikuta.
Той меч, що дося́гне його, не встої́ть, ані спис, ані ра́тище й па́нцер.
27 Ei hän rautaa tottele enempi kuin kortta, eikä vaskea enempi kuin lahopuuta.
За солому залізо вважає, а мідь — за гнилу́ дереви́ну!
28 Ei häntä nuolet karkota, ja linkokivet ovat hänelle niinkuin akanat.
Син лука, стріла, не приму́сит увтікати його, камі́ння із пра́щі для нього зміняється в сіно.
29 Vasara on hänen edssänsä niinkuin korsi; hän pilkkaa liehuvia keihäitä.
Булаву́ уважає він за соломи́нку, і сміється із по́свисту ра́тища.
30 Ja hän taitaa maata terävällä kivellä, hän makaa terävällä niinkuin sontatunkiolla.
Під ним гостре чере́п'я, — лягає на го́стре, немов у болото.
31 Hän saattaa syvän meren kiehumaan niinkuin padan, ja liikuttaa yhteen niinkuin voiteen.
Чинить він, що кипить глибочі́нь, мов горня́, і обе́ртає море в окрі́п.
32 Hänen jälkeensä polku valkenee; hän tekee syvyydet sangen harmaaksi.
Стежка світить за ним, а безо́дня здається йому́ сиви́ною.
33 Ei ole maalla hänen vertaistansa; hän on tehty pelkäämättömäksi.
Немає подоби йому на землі, він безстрашним створений,
34 Hän katsoo kaikki korkiat ylön; hän on kaikkein ylpeiden kuningas.
він бачить усе, що висо́ке, він цар над усім пишним зві́р'ям!“
