Jobin 31
1 Minä olen tehnyt liiton silmäini kanssa, etten minä katsoisi neitseen päälle.
Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?
2 Mutta mitä Jumala ylhäältä antaa minulle osaksi ja Kaikkivaltias korkialta perinnöksi?
І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?
3 Eikö väärän pitäisi näkemän senkaltaista vaivaisuutta, ja pahantekiän senkaltaista surkeutta kärsimän?
Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?
4 Eikö hän näe minun teitäni ja lueskele kaikkia minun askeleitani?
Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?
5 Olenko minä vaeltanut turhassa menossa, eli minun jalkani kiiruhtaneet petokseen?
Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —
6 Punnitkaan hän minua oikialla vaa'alla, niin Jumala ymmärtää minun vakuuteni.
то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!
7 Jos minun askeleeni ovat poikenneet tieltä, ja minun sydämeni seurannut silmiäni, ja jotakin riippunut minun käsissäni,
Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —
8 Niin minä kylväisin ja toinen söis, ja minun sikiäni hukkuis juurinensa.
то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!
9 Jos minun sydämeni on vietelty vaimon perään, ja olen väijynyt lähimmäiseni ovella,
Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,
10 Niin minun emäntäni häväistäkään muilta, ja muut maatkaan hänen;
то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!
11 Sillä se on häpiä ja paha työ tuomarien edessä;
Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,
12 Sillä se olis tuli joka polttais kadotukseen, ja kaiken minun saatuni peräti hukuttais.
бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!
13 Jos olen katsonut ylön palveliani eli palkkapiikani oikeuden, riidellessänsä minun kanssani,
Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,
14 Mitä minä sitte tekisin kuin Jumala nousee? eli mitä minä vastaisin häntä, kuin hän kostaa?
то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?
15 Eikö hän ole tehnyt häntä, joka minunkin äitini kohdussa teki? ja on meidät molemmat kohdussa valmistanut.
Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?
16 Olenko minä kieltänyt tarvitsevaisilta, mitä he minulta ovat pyytäneet, ja antanut leskein silmät heikoksi tulla?
Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?
17 Olenko minä syönyt palani yksinäni, ettei orpo ole myös siitä syönyt?
Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?
18 Sillä nuoruudestani olen minä ollut niinkuin isä, ja hamasta äitini kohdusta olen minä mielelläni holhonnut.
Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!
19 Jos minä olen nähnyt jonkun hukkuvan, ettei hänellä ollut vaatetta, ja sallinut käydä köyhän peittämättä;
Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —
20 Jos ei hänen lanteensa ole siunannut minua, kuin hän minun lammasnahoillani lämmitettiin;
чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?
21 Jos olen nostanut käteni orpoja vastaan, ehkä minä näin minun voimallisena porteissa olevan;
Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —
22 Niin kaatukoon minun hartiani lapaluiltani, ja minun käsivarteni särkyköön luinensa.
хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!
23 Sillä Jnmalan rangaistus on minulle vavistukseksi, ja en taida hänen korkeuttansa välttää.
Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.
24 Olenko minä asettanut kullan turvakseni? ja sanonut puhtaalle kullalle: sinä olet minun uskallukseni?
Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „ Ти, безпеко моя“?
25 Olenko minä iloinnut tavarani paljoudesta, ja että käteni paljon riistaa koonneet ovat?
Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
26 Olenko minä katsonut valkeutta, koska se kirkkaasti paisti, ja kuuta, koska se täydellinen oli?
Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,
27 Onko minun sydämeni salaa minua vietellyt, suuta antamaan kädelleni?
то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —
28 Joka myös vääryys on tuomarien edessä; sillä niin olisin minä kieltänyt Jumalan ylhäältä.
це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
29 Olenko minä iloinnut viholliseni vastoinkäymisestä? taikka riemuinnut, että onnettomuus tuli hänen päällensä?
Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?
30 Sillä en minä antanut minun suuni syntiä tehdä, sadatellakseni hänen sieluansa.
Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.
31 Eivätkö miehet, jotka minun majassani ovat, sanoisi: jospa emme hänen lihastansa ravittaisi?
Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“
32 Muukalaisen ei pitänyt yötä ulkona oleman; vaan vaellusväelle avasin minä oveni.
Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.
33 Olenko minä niinkuin ihminen peittänyt minun pahuuteni, salatakseni minun vääryyttäni?
Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?
34 Olenko minä hämmästynyt suurta joukkoa? eli olenko minä sukulaisteni ylönkatsetta peljännyt? ollut ääneti, ja en mennyt ovesta ulos?
Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.
35 Kuka antais minulle kuultelian, että Kaikkivaltias kuulis minun pyyntöni, että joku kirjoittais kirjan minun asiastani;
О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.
36 Niin minä ottaisin sen hartioilleni, ja sitoisin ympärilleni niinkuin kruunun.
Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?
37 Minä ilmoittaisin hänelle minun askeleini luvun, ja niinkuin ruhtinas kantaisin sen edes.
Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.
38 Jos minun maani huutais minua vastaan, ja sen vaot kaikki ynnä itkisivät;
Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,
39 Jos minä olen sen hedelmän maksamatta syönyt, ja tehnyt peltomiesten elämän työlääksi;
якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —
40 Niin kasvakoon minulle nisuista orjantappuria ja ohrista pahoja ruohoja. Jobin sanat loppuvat.
то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“Слова Йова скінчи́лися.
