Jobin 30
1 Nyt minun nuorempani nauravat minua, joiden isiä en minä olisi pannut minun laumani koirain sekaan;
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 Joiden voiman minä tyhjänä pidin, jotka ei ijällisiksi tulleet;
Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 Ne jotka nälän ja tuskan tähden pakenivat erinänsä korpeen, äsken turmeltuneet ja köyhtyneet,
Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 Jotka nukulaisia repivät pensasten ympäri; ja katajan juuret olivat heidän ruokansa:
рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 He ajettiin ulos, ja huudettiin heitä vastaan niinkuin varasta.
Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 He asuivat kauhiain ojain tykönä maan luolissa ja vuorten rotkoissa.
так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
7 Pensasten keskellä he huusivat, ja ohdakkein sekaan he kokosivat itsensä,
ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 Turhain ja hyljättyin ihmisten lapset, jotka halvimmat olivat maan päällä.
сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 Ja nyt minä olen heidän lauluksensa tullut, ja minun täytyy heidän juttunansa olla.
А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 He kauhistavat minua, ja erkanevat kauvas minusta; ja ei he häpee sylkeä minun kasvoilleni.
Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 Sillä hän on minun köyteni päästänyt, ja on nöyryyttänyt minun: He ovat suitset minun edestäni heittäneet pois.
бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 Oikialle puolelle nousivat nuorukaiset: He lykkäsivät pois minun jalkani, ja tekivät tien minua kohden, hukuttaaksensa minua.
По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 He ovat kukistaneet minun polkuni: se oli huokia heille minua vahingoittaa, ilman kenenkään avuta.
Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 He ovat tulleet sisälle niinkuin suurten rakoin lävitse, ja ovat sekaseuraisin karaneet sisälle.
немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 Pelko on kääntynyt minua vastaan, ja niinkuin tuuli vainonnut minun kunniaani, ja niinkuin pilvi, on minun autuuteni mennyt ohitse.
Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 Mutta nyt kääntää minun sieluni itsensä minua vastaan, ja minun murhepäiväni ovat minun käsittäneet.
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 Yöllä minun luuni lävistettiin kaikin paikoin lävitse, ja minun suoneni ei saa lepoa.
Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 Suuren voiman kautta minun vaatteeni muutetaan, ja hän on vyöttänyt minun niinkuin hameeni pään lävellä.
З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 Minä sotkutaan lokaan, ja verrataan tomuun ja tuhkaan.
Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 Jos minä hudan sinun tykös, niin et sinä vastaa minua: jos minä käyn edes, niin et sinä minusta tietävinäs ole.
Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 Sinä olet muuttunut minulle hirmuiseksi, ja vainoot minua kätes voimalla.
Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 Sinä nostat minun tuuleen, ja annat minun ajaa sen päällä, ja sulaat minun voimallisesti.
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 Sillä minä tiedän, ettäs annat minun kuolemaan, joka on se huone, joka kaikille eläville on asetettu.
Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 Ei hän kuitenkaan ojenna kättänsä luutarhaan, eikä he huuda kadotuksestansa.
Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Minä itkin kovana aikana, ja minun sieluni armahti köyhää.
Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 Minä odotin hyvää, ja paha tuli: minä odotin valkeutta, ja pimeys tuli.
Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 Minun sisällykseni kiehuvat lakkaamatta: Murheen aika on minun ennättänyt.
Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 Minä käyn mustettuna, ehkei aurinko minua ruskoittanut: minä nousen kansan seassa ja huudan.
ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 Minä olen kärmetten veli, strutsilinnun poikain kumppani.
Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 Minun nahkani minun päälläni on mustettunut, ja minun luuni ovat helteestä palaneet.
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 Minun kanteleeni on muuttunut valitukseksi, ja minun huiluni itkuksi.
І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
