Jobin 3
1 Sitte avasi Job suunsa ja kirosi päivänsä.
По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
2 Ja Job vastasi ja sanoi:
І Йов заговорив та й сказав:
3 Se päivä olkoon kadotettu, jona minä syntynyt olen, ja se yö, jona sanottiin: mies on siinnyt.
„Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
4 Se päivä olkoon pimiä, ja älköön Jumala kysykö ylhäältä sen perään: älköön kirkkaus paistako hänen päällensä.
Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
5 Pimeys ja kuolon varjo peittäköön hänen, olkoon pilvi hänen päällänsä; ja musta päivän sumu tehkään hänen kauhiaksi.
Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
6 Sen yön käsittäköön pimeys, ja älkään iloitko vuosikausien päiväin seassa, ja älkään tulko kuukausien lukuun.
Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
7 Katso, olkoon se yö yksinäinen ja älköön yhtäkään iloa tulko siihen.
Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
8 Ne jotka päivää kiroovat, he kirotkoot sitä, ne jotka ovat valmiit herättämään Leviatania.
Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
9 Sen tähdet olkoot pimiät hämärässänsä, odottakoot valkeutta, ja ei tulko, ja älkööt nähkö aamuruskon silmäripsiä,
Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
10 Ettei se sulkenut minun kohtuni ovea, ja ei kätkenyt onnettomuutta silmäini edestä.
бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
11 Miksi en minä kuollut äitini kohdussa? Miksi en minä läkähtynyt äitini kohdusta tultuani?
Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
12 Miksi he ovat ottaneet minun helmaansa? Miksi minä olen nisiä imenyt?
Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
13 Niin minä nyt makaisin, olisin alallani, lepäisin, ja minulla olis lepo.
Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
14 Maan kuningasten ja neuvojain kanssa, jotka heillensä rakentavat sitä mikä kylmillä on;
з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
15 Eli päämiesten kanssa, joilla kultaa on, ja joiden huoneet ovat täynnä hopiaa;
або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
16 Eli niinkuin keskensyntyneet kätketyt; ja en oliskaan: niinkuin nuoret lapset, jotka ei koskaan valkeutta nähneet.
Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
17 Siellä täytyy jumalattomain lakata väkivallastansa; siellä ovat ne levossa, jotka paljon vaivaa nähneet ovat;
Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
18 Siellä on vangeilla rauha muiden kanssa, ja ei kuule vaatian ääntä;
разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
19 Siellä ovat sekä pienet että suuret, ja palveliat vapaat isännistänsä:
Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
20 Miksi valkeus on annettu vaivaisille, ja elämä murheellisille sydämille?
І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
21 Niille, jotka odottavat kuolemaa, ja ei se tule, ja kaivaisivat sitä ennen kuin aarnihautaa?
що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
22 Niille, jotka kovin iloitsevat ja riemuitsevat, että he saisivat haudan?
тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
23 Ja sille miehelle, jonka tie kätketty on, ja hänen edestänsä Jumalalta peitetty?
мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
24 Sillä minun leipäni tykönä minä huokaan, ja minun parkuni vuodatetaan niinkuin vesi,
Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
25 Sillä jota minä pelkäsin, se tuli minun päälleni, ja mitä minä kartin, tapahtui minulle.
бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
26 Enkö minä ollut onnellinen? enkö minä ollut rauhassa? eikö minulla ollut hyvä lepo? ja nyt senkaltainen levottomuus tulee.
Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
