Jobin 17
1 Minun henkeni on heikko, minun päiväni ovat lyhetyt, ja hauta on käsissä.
Мій дух залама́всь, мої дні погаса́ють, — зоста́лись мені самі гроби!
2 En minä ketäkään pettänyt, ja kuitenkin minun silmäni täytyy olla murheessa.
Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує.
3 Nyt siis taivuta sinus, ja ole itse minun takaukseni! kukas muu olis, joka minua takais?
Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам, — хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х?
4 Ymmärryksen olet sinä heidän sydämistänsä kätkenyt, sentähden et sinä korota heitä.
Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх.
5 Hän kerskaa ystävillensä saaliistansa, mutta hänen lastensa silmät pitää vaipuman.
Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють,
6 Hän on minun pannut sananlaskuksi kansain sekaan, ja ääniksi heidän keskellensä.
Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють.
7 Minun silmäni ovat pimenneet minun suruni tähden, ja kaikki minun jäseneni ovat niinkuin varjo.
З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь...
8 Tästä hurskaat hämmästyvät, ja viattomat asettavat heitänsä ulkokullatuita vastaan.
Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного.
9 Hurskas pysyy tielIänsä: ja jolla on puhtaat kädet, se pysyy vahvana.
І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі.
10 Kääntäkäät siis teitänne kaikki ja tulkaat nyt: en minä kuitenkaan löydä yhtään taitavaa teidän seassanne.
Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не зиахо́джу між вами розумного.
11 Minun päiväni ovat kuluneet: minun aivoitukseni ovat hajoitetut, jotka minun sydämessäni olivat,
Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —
12 Ja ovat yöstä päivän, ja valkeuden pimeydestä tehneet.
вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві!
13 Ja ehkä minä kauvan odottaisin, niin on kuitenkin hauta minun huoneeni, ja minä olen vuoteeni pimeydessä tehnyt. (Sheol h7585)
Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же. (Sheol h7585)
14 Mätänemisen minä kutsuin isäkseni, ja madot äidikseni ja sisarekseni.
До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“
15 Kussa on nyt minun odottamiseni? ja kuka ottaa minun toivostani vaarin?
Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?
